«Життя — таки дивний дарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це — не дарунок, а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його... Що більше старієш, то більше треба мати смаку, щоб цінувати життя. Будь-який кретин може насолоджуватися життям у десять чи двадцять років, а коли вже не можеш рухатися, треба звертатися до своєї мудрості»

Сумна історія із передбачуваною кінцівкою про незвичайного хлопчика, в образі якого автор поєднав як дорослого так і дитину. Історія, яка змушує посміхатися над тим, над чим здавалося треба плакати.

Оскар - важкохворий 10-літній хлопець, у якого виявлено лейкемію. Батьки нажахані, і зайвий раз не наважуються тривожити дитину, лікар уникає малого пацієнта, медперсонал посилає у сторону хлопця сумні погляди. От лише доглядальниця Бабця-Ружа сприймає хлопця таким яким він є...Щоб допомогти дитині прийняти те, що відбувається Рожева пані пропонує хлопцеві писати листи до Бога і сприймати кожен із залишених днів як за десяток років життя.

Оскар щиро описує кожен прожитий день, який за відчуттями сприймається як черговий десяток прожитих років, розповідає про себе, мріє, фантазує та запитує Його про одвічні питання життя та смерті. Говорить про віру і любов, обурюється боягузтвом дорослих і виливає Йому свої страхи та тривоги. Листи проймають своїм змістом і змушують по-новому, по-дорослому, поглянути своє життя і знову відкрити у собі віру.

У цій історії приваблює те, що автор не нев'язує свої ідеї та висновки, не моралізує і не намагається вчити жити. З дивовижною легкістю та філософською глибиною Шмітт розкриває незручну тему смерті, сенсу страждань, релігійної віри та стосунків між дорослими та дітьми.

Історія без щасливого кінця, але залишає віру в добро та надихає читача на світлі думки, ненав'язливо наголошуючи про цінність життя та природу людських стосунків між рідними. Інше просто знецінюється.