Ерік Сігел «Історія одного кохання» читати скорочено - стор. 2

4.5
Середня: 4.5 (2 оцінок)

9
Закохані вирушають у дорогу знайомитися з батьком дівчини. Невдалий досвід зустрічі з його батьками, не додав Оліверові ентузіазму. Ще молодик хвилюється з приводу матеріального забезпечення, адже батько планує відібрати у нього всі гроші. Він не розуміє, як буде утримувати Дженні, коли вона стане його дружиною. Їхали вони на невеликій швидкості, хлопець розпитував наречену про майбутнього тестя, хвилювання все більше зростало.

Вони доїхали. Хлопець щиро дивувався великому натовпу, що заполонив вулиці. Всі зверталися до Дженні, говорили, що вона красуня, і вони пишаються нею. Хлопця хвилювало те, яка думка складеться у сусідів його коханої про нього. Знайомство відбулося. Філл Кавіллері виявився чоловіком міцної жилавою статури, мав він близько п’ятидесяти років на вигляд. Олівер так хотів сподобатися тестеві, що з’їв просто неймовірно багато італійських тістечок. Коли вони обідали, то Філ висловив бажання зателефонувати Оліверові старшому і про все домовитися, але Олівер ІV сказав, що не варто цього робити. Філ був католиком і йому була не зовсім ясна позиція наречених, коли вони сказали про те, що вінчання не відбудеться. Донька розповіла йому, що одружуватися вони збираються на території Гарварду. Церемонія буде проводитися капеланом, а вони дадуть одне одному обітниці.

Дорогою додому Олівер звернувся до коханої з питанням про те, що вона думає про результат їхньої поїздки. Дівчина відказала, що все добре.

10
Аби вирішити проблему відсутності грошей, Олівер пішов до зам. декана факультету, аби просити про стипендію. Чоловік був надзвичайно здивований. Олівер пояснює обставини, що змусили його змінити звичний спосіб життя. Він розказав, що весілля відбудеться в наступному місяці. Влітку вони обоє влаштуються на підробіток, а восени Дженні піде працювати до приватної школи. Але містер Томпсон мусив відмовити молодому чоловікові, оскільки подавати заявку на стипендійне забезпечення треба було набагато раніше.

11
Коли Дженніфер офіційно завершила навчання, привітати її з цією вагомою подією завітали родичі. Їм з Олівером довелося приховувати факт своїх заручин, оскільки дехто з рідні міг образитися пізніше, коли їх не запросити на церемонію укладання шлюбу.

Олівер же невдовзі теж став випускником. Їхні дипломи мали позначку «з відзнакою». Молодикові не було відомо, чи приїздив його батько, коли йому урочисто вручали документи про закінчення освіти — занадто багато людей хотіли подивитися на це, тож він його міг і не розгледіти. Він мав два квитки, які були призначені його батькам, але отримали їх натомість Дженні та її батько.

Весілля відбулося в неділю на території корпусу Філліпса Брукса. Гімоті Блаувелт провів церемонію. Гостей було дуже мало: пара подруг нареченої, її батько, Рей Стреттон, з яким наречений жив в одній кімнаті та його друг, Джеремі Нахум.

Пара дала одне одному обітниці. Дженніфер зачитала сонет Елізабет Берретт-Браунінг:
«Коли ці дві душі устали на весь зріст,
Докупи їх звела якась мовчазна сила.
Зійшлись вони, і спалахнули вмить
Їх розпростерті крила…»
Натомість Олівер вибрав частину з «Пісні відкритої дороги», написаної Уолтом Уїтменом:
«...Я даю тобі руку!
Я даю своє кохання, цінніше за гроші,
Я даю всього себе перед олтарем і законом.
Чи даси мені себе? Чи підеш зі мною в дорогу?
Чи ми йтимемо поряд аж до краю й кінця?»
Після цього їх було оголошено подружжям. Святкували пивом, за яке платив Філ.

12
Перше триріччя подружнього життя було надзвичайно складним у плані матеріального забезпечення. Спершу вони влаштувалися працювати в морський клуб, що був розташований на території Денніспорта. Клуб володів готелем, басейном та десятками котеджів, що здавалися відпочивальникам.

Мешкали молодята у Норт-Кембріджі. Вони винаймали недорогу квартиру маленького розміру, що знаходилася в будівлі, яка перебувала ледь не в аварійному стані. Та, не зважаючи на все це, Олівер вніс у їхнє перше спільне житло свою молоду дружину на руках. Дженні випало влаштуватися педагогом в Шейділейнську школу. Зважаючи на те, що школа була приватною, то заробітна плата там була значно меншою, аніж у державних навчальних закладах. Тож їхній дохід складався із платні Дженні, тих коштів, які їм заплатили за роботу влітку та грошей, які отримав Олівер за те, що працював у нічні зміни на пошті перед Різдвом. Грошей катастрофічно не вистачало. Тепер дівчина не брала участь в концертах, а хлопець не відвідував свої улюблені місця, а весь свій час присвячував навчанню.

13
Молоде подружжя отримало запрошення. Його надіслав Олівер ІІІ. Невдовзі йому мало виповнитися 60 років. Олівер категорично сказав дружині, що вони їхати не будуть. Дженніфер намагалася переконати чоловіка змінити своє рішення, аргументуючи це тим, що його батько вже має солідний вік і нікому не відомо, скільки йому судилося прожити. Можливо, це останній шанс налагодити з ним стосунки. Ще вона промовила про те, що він би пішов на поступки, коли б сам був батьком.

Дженні прийняла рішення зателефонувати до батьків свого чоловіка, хоча він наполягав, аби вона у письмовому вигляді відмовилася від запрошення. До слухавки підійшов Олівер ІІІ. Дженні, ледь не плачучи, благала Олівера обізватися до нього, хоча б одним словом, та той був непохитним. Тоді вона сама сказала чоловікові на тому кінці дроту: «Олівер просить мене передати Вам, що… дещо по-особливому… дуже Вас любить». Коли Олівер почув це, то знавіснів: він різко вхопив телефон, вирвав провід із розетки і жбурнув апаратом в протилежний бік приміщення. Коли він оговтався, то Дженні вже не було. Він вирушив на її пошуки. Вже було за північ, а Дженніфер не повернулася додому. Олівер зателефонував Філові і, розмовляючи, дав обіцянку невдовзі приїхати разом з його донькою до нього в гості. Про те, що між ними сталося він так і не наважився розповісти. Коли Олівер приїхав додому, то на сходинках сиділа його дружина. Її ключі лишилися в квартирі, тож вона не могла відімкнути дверей. Чоловік тільки-но розпочав вибачатися: «Кохана, мені так шкода…» Та вона перебила його й промовила: «Любов — це коли ні про що не шкодуєш…»

14
В середині літа Олівер отримав листа з Гарварду. Його повідомляли про те, що він посідає третє місце по успішності. Це, в свою чергу, значило, що його можуть взяти працювати в періодичне видання «Юридичний вісник». Того дня, увечері вони пішли до ресторану і навіть замовили омарів.

Тепер Олівер одночасно мав змогу навчатися і заробляти гроші написанням статей. Їхнє матеріальне становище дещо покращилося.

15
Навчання Олівера остаточно завершилося. Його рейтинг успішності не впав, тож багато компаній прагнули працювати з ним. Пропозиції роботи лунали одна за одною. Та Олівер не погоджувався на ту роботу, яка давала можливість піднятися високо кар’єрними сходинками, проте пізніше. Він відмовився від пропозиції отримати посаду помічника судді, державна служба теж його не привабила. Він прагнув посісти місце, яке б дало можливість отримувати відразу хороші кошти, аби їм з Дженні більше не доводилося бідувати.

Подружжя прийняло рішення осісти на узбережжі Атлантики. Дженні певний період хотіла оселитися в місті-столиці, проте Олівер дуже прагнув стати ньюйорківцем. Його запросили працювати до себе Джонас і Марш, у яких була солідна адвокатська контора, що займалася справами про порушення громадянських прав. Він дав згоду.

Тепер подружжя мешкало у Нью-Йорку. Ті кошти, які тепер міг собі дозволити витратити Олівер на автомобіль, колись були їхньою платнею за квартиру. Олівер став членом Гарвардського клубу в Нью-Йорку. Три дні протягом тижня Олівер та Рей зустрічалися на тенісному корті, а «товариші», з якими колись мав тісні взаємини, знову повернулися до нього обличчям.

Дженніфер та Олівер вже планували народження майбутньої дитини та навіть розклали по поличках її життя. Це мав бути син на ім’я Бозо. Вони бачили його майбутнє в професійному хокеї.

17
Та Дженні все не вагітніла. Пара пішла на консультацію до лікаря Мортімера Шеппарда. За його призначенням на початку наступного тижня вони мали здати низку аналізів. Дженні було призначено на денний час, а її чоловікові — на вечірній, бо він вже багато працював. Після цього, під кінець тижня до Дженні зателефонував лікар і повідомив, що вона мусить знову прийти для здачі аналізів, бо молодший медичний персонал щось переплутав з першими зразками.

Через деякий час з лікарні знову зателефонували, цього разу до Олівера. Лікар сказав про необхідність зустрітися з ним. Олівер подумав, що його повідомлять про те, що його дружина безплідна. Та йому сказали інше — аналізи показали, що Дженні має невиліковну смертельну хворобу. Помилки бути не могло, бо забір аналізів повторювався три рази. Медик розповів про те, що вона хвора на такий вид лейкемії, який не піддається лікуванню. Тобто можна використовувати паліативну терапію, аби розвиток захворювання був не таким стрімким і страждання були меншими, але життя, все рівно, невдовзі обірветься. Жінку ж про її стан не повідомили, натомість запевнили, що вони обоє з Олівером здорові. Чоловікові треба було приймати рішення в такій надскладній ситуації. Важко змиритися з думкою про те, що твоя 24-річна кохана знаходиться за крок від неминучої смерті. Лікар радив ставитися до дружини, як і раніше та не повідомляти їй про хворобу.

18
Все частіше в думках Олівера був присутній Бог. Він дякував йому за кожний день, проведений з Дженні. Були помітні його прагнення вести себе, як зазвичай, а будь-яке прохання дружини він виконував як можна скоріше.

В адвокатській конторі чоловікові запропонували взятися за вагому справу, проте це передбачало поїздку в Чикаго. Він не погодився, проте справжньої причини своєї відмови так і не назвав.

Щовечора він боявся повертатися до дружини, бо помітив, що за кілька десятків днів після візиту до лікаря Дженні почала стрімко втрачати вагу.

Одного разу Оліверові спало на думку поїхати з дружиною в Париж. Він хотів порадувати її цієї звісткою після роботи, проте сюрприз не вдався, бо жінці вже було відомо про хворобу. Вона стала себе дуже кепсько почувати, тож самотужки пішла до лікаря Шеппарда. Приховувати правду вже він не міг. Дженні поділилася з чоловіком новиною про те, що їй вдалося домовитися з хорошим спеціалістом-гематологом, і він займеться її лікуванням.

19
Страх повернення додому в Олівера минув. Ці дні, що йшли своєю чергою далі, вони проводили в коханні та взаєморозумінні. Дженніфер звернулася до чоловіка з проханням. Вона дуже хвилювалася за свого батька, тож просила чоловіка допомогти йому пережити втрату… доньки.

Минуло ще близько місяця часу. Була обідня пора, і вони їли. Жінка й зараз займалася домашніми справами, у тому числі, й куховарськими. Чоловік ледь зміг випросити у неї можливість зайнятися миттям посуду. Аж раптом вона спинилася й присіла. Потім сказала, що їй вже треба до лікарні. Оліверу стало ясно, що прийшов той фатальний час, якого він так боявся. Жартівливий таксист, коли йому сказали, що треба їхати до лікарні, відказав, що лелека — його напарник. Пара сиділа на задніх сидіннях машини. Дженні спинила чоловіка і переконала поводити себе ввічливо з водієм. Тож Олівер відказав, що це у них перше дитя.

Медики на жінку вже чекали, бо лікар передбачав, що скоро має відбутися погіршення стану. Лікар розповів Оліверові, що Дженні введуть білі тільця й тромбоцити. Це дасть можливість не використовувати антиметаболіти, що мають безліч побічних ефектів. Олівер просив лікаря Екермана максимально добре слідкувати за станом його дружини, він сказав, що віддасть за це будь-яку суму.

20
Олівер вирушає на зустріч з батьком. Той не знав, що син має його навідати після трьох років мовчання між ними. Обличчя чоловіка змарніло, скроні покрилися сріблом. Син, не гаючи часу, звернувся до батька з проханням дати йому п’ять тисяч доларів. На що саме йому потрібна ця сума, він не повідомив. Олівер ІІІ запитав сина, чи він не втрапив до халепи через якусь дівчину. Той відповів, що втрапив. Берретт старший відірвав сторінку з чекової книжки із потрібною сумою на ньому. Простягши руку до сина, він зрозумів, що той не може взяти цей папірець з його руки. Він знітися, проте нічого не сказав і вирішив покласти чек на стіл. Вони зустрілися поглядати, батько кивнув.

Насправді Олівер хотів ще зостатися біля батька, але дібрати нейтральні слова у нього не виходило. Між ними запала мертва тиша, хоч обоє чоловіків так прагнули розмови. Молодик взяв чек і наостанок лиш зміг сказати: «Спасибі, тату».

21
Оліверові довелося зробити ще одну важку справу — донести до відома Філа — батька Дженні, що вона скоро помре. Тепер Філ мешкав у них вдома. Аби не зійти з глузду, чоловік весь час займався прибиранням, миттям, натиранням всього навколо. Певно, у ньому жила надія на повернення дочки додому. Змиритися з іншим розвитком подій було просто понад його силу.

Як тільки Дженніфер потрапила в лікарню, Олівер зателефонував своєму роботодавцеві і все розказав, як є. Тепер він не працював. Тепер його доба складалася з двох частин: часу, котрий він проводив поряд біля коханої і решти.

Одного дня, вечірнього часу, Дженні попросила залишити їх з Філом на одинці і про щось довго з ним розмовляла. Пізніше така ж розмова тет-а-тет була у неї з чоловіком. Вона розповідала, що не відчуває болю, просто їй здається, ніби вона неквапливо летить у прірву зі скелястого обриву. Олівер щосили стримувався, аби не розплакатися, він зціплював зуби міцно-преміцно. Дженні сказала, що погодилася з батьком, аби на її похороні відбулася католицька відправа. Ще вона пообіцяла йому, що чоловік теж не заперечуватиме. Він дав згоду. Вона переконувала його, аби він не винуватив себе і не страждав цим. «Чхати я хотіла й на Париж, і на музику, на все те ніщо, чого ти, як ти вважаєш, мене позбавив. Мені до цих речей все одно, будь певний, сучий сину! Ти можеш мені повірити, чи ні?» — запитала дівчина свого чоловіка. «Ні», — відказав той. «То йди під три чорти. Не бажаю я, аби ти сидів біля мого — хай воно буде прокляте — смертного ложа». Після цих слів Олівер сказав, що він повірив, а Дженні звернулася до нього з останнім проханням: міцно-преміцно обійняти її.
Олівер лежав біля неї й обіймав її худеньке тільце. «Спасибі, Оллі», — мовила вона востаннє.

22
Філ з першого погляду на зятя відразу відчув, що відбулося непоправне. Олівер підійшов до нього і торкнувся рукою його плеча. Він хвилювався, що старий чоловік заплаче. Філ натомість теж поклав свою руку на плече Олівера.

Оліверові хотілося залишитися наодинці зі своїми думками та переживаннями, він попрямував до вестибюля. Там він почув, що хтось його гукає. Це був батько. Олівер не міг знайти в собі сили говорити з ним, тож попростував в напрямку дверей. «Олівере, потрібно було все розказати мені», — почув він від батька. Він сказав, що прийшов, аби допомогти. Та Олівер проказав, що Дженні вже померла. І, не зрозуміло навіть для нього самого, з якої причини він мовив фразу, яку одного разу йому сказала кохана: «Любов — це коли ні про що не жалкуєш». Потім син із батьком обнялися й Олівер розплакався.

Вподобати:
+1
0
-1