Листок пана Дрібнички

Багато хто здивується, але я не є фанатом фентезі і нічого не знаю про «Володаря перснів», тому для мене Толкін відкрився сьогодні оповіданням «Листок пана Дрібнички». Цей твір було видано у 1945 році, а написано напередодні чи на початку другої світової війни. У світлі подій сьогодення ця інформація звучить доволі символічно, хоча про війну в оповіданні не йдеться. 
Живе собі такий пан Дрібничка (англійською - Ніггл). Живе в якість незрозумілій країні, зі своїми порядками. Живе десь на околиці містечка чи в селі, має власний будинок і далекого сусіда Парохія, який шкутильгає та періодично просить про допомогу. Пан Дрібничка працює чиновником, але не дуже високого рангу, є низького зросту та мріє намалювати картину. Він якось побачив листочок з дерева, це стало поштовхом до ідеї малюнка - дерево, із різноманітним листям, причому листя на картині було дійсно унікальним. Картина захоплювала все більше, і Дрібничка став малювати її на матеріалі великого розміру, використовував драбину, аби підніматися до свого уявного дерева. Весь свій вільний час він присвячував малюванню, а коли хтось його просив про допомогу, то робив добрі речі машинально, не замислюючись над цим. І ще одна деталь: дія відбувається восени, а на початку року Дрібничка має кудись поїхати, він має зібрати речі, але до подорожі - неодмінно домалювати картину. Спершу оповідь майже без подій, лише опис життя головного героя та згадка про його сусіда. Але десь на середині книги події раптом змінюються. Парохієва дружина хвора. Через погану погоду в нього тече дах, і допомогти має Дрібничка. Парохій не розуміється в мистецтві і навіть хоче використати матеріал, на якому намальовано дерево, для захисту від дощу. Сусід просить Дрібничку поїхати за лікарем, бо його дружина хвора, а він сам шкутильгає. І Дрібничка це робить, попри дощ, через який і сам невдовзі захворіє. А потім приходить дехто і наказує Дрібничці їхати в подорож. Далі вже починається містика та алогічність. Поїзд, приїзд до лазарету або робітничого дому, де хворий Дрібничка змушений важко фізично працювати, потім якісь голоси - нібито суд, де одна сторона захищає Дрібничку, а друга, навпаки, згадує його байдужість до проблем того самого Парохія і засуджує. Врешті лагідна сторона бере гору і Дрібничку привозять до якоїсь гарної місцини. Він придивився - а це ж його картина, і те дерево, яке він хотів намалювати, саме хотів, бо воно виявилося кращим від того, що було на матеріалі. А потім у цій місцевості зʼявляється Парохій, за якого Дрібничка замовив слівце, і вони вдвох чудово живуть, немов у раю. Причому дружать по-справжньому. А далі ще цікавіше: Парохій залишається чекати на дружину, а Дрібничка йде за пастухом в якесь краще місце. Паралельно з цим Толкін переносить нас у перший світ, у будинок, де жив Дрібничка до подорожі. Ми дізнаємося, що цей будинок продали, а від картини залишився невеликий шматочок; про самого Дрібничку дехто згадує як про маленьку людину - без амбіцій та стрижня. 
Насправді це оповідання ставить багато питань. Дехто вбачає в ньому аналогію із Данте та опис Чистилища - лазарет, в якому перебував головний герой. Та й думка про те, що подорож будь-що має відбутися, хоча Дрібничка не хоче вирушати в неї. Це натяк на невідворотну смерть. Образ картини мені особисто чимось нагадав «Портрет Доріана Грея». Сама кінцівка твору є дещо заплутаною - думаю, що шанувальники творчості Толкіна краще її прокоментують. Виходить, що головний герой потрапив у Рай?