Ешкліффська лікарня

«Острів проклятих» Денніса Лігейна - це еталонний приклад детектива психологічного плану особисто для мене. Якщо до цього Лігейн був відомий своїми суворими бостонськими кримінальними драмами («Таємнича ріка», цикл про Кензі та Дженнаро), то тут він замикає читача у просторі, з якого неможливо втекти. І найцікавішете, що цей простір - не сам острів, а людський мозок.

1954 рік. Похмурий острів біля узбережжя, де розташована Ешкліффська лікарня для божевільних злочинців. Насувається ураган, який відрізає острів від материка. Федеральний маршал Тедді Деніелс і його напарник Чак приїжджають розслідувати неможливе зникнення пацієнтки із замкненої палати.
Лігейн майстерно вибудовує ілюзію класичного конспірологічного трилера часів Холодної війни. Тедді шукає сліди нацистських експериментів над мозком, таємні лабораторії на маяку та урядові змови. Автор змушує нас щиро вірити в цю параною, ми ковтаємо наживку разом із головним героєм, відчуваючи, як кільце ворогів стискається. 
Лігейн блискуче препарує історичний злам у психіатрії. 50-ті роки - це поле битви між старою, варварською школою, яка вірила в кайдани і трансорбітальну лоботомію як універсальний засіб і новою, гуманістичною, але експериментальною школою, яку представляють доктор Коулі з його психофармакологією та розмовною терапією.
А от яким чином це все поєднується ви дізнаєтесь прочитвши цей, точно безпрецедентний, роман. 
Фінал цього тексту - це один із найжорстокіших ударів під дих у сучасній літературі і, до речі, книга в цьому плані ще глибша і несподіваніша, ніж геніальна екранізація Скорсезе.

«Острів проклятих» - це виснажливий, геніально сконструйований лабіринт, який доводить, що найбільша в'язниця строгого режиму знаходиться не на скелястому острові, а в нашій власній голові. І ключі від неї ми викидаємо самі.