Фольклор на службі у злочинця

Знаєте, коли в українській літературі фігурує слово «відьма», ми автоматично налаштовуємося на гоголівську чортівню, літання на мітлах і казковий фльор. Але Андрій Кокотюха у цьому ретро-детективі робить геніальний трюк: він бере класичний український міф і препарує його холодним скальпелем криміналістики.
Літо 1911 року. Колишній київський слідчий, а нині вигнанець Платон Чечель опиняється на Полтавщині. Навколо коїться локальний апокаліпсис: масово гине худоба, відбуваються незрозумілі речі, і місцеві мешканці швидко знаходять «крайню» - місцеву поміщицю, яку звинувачують у чаклунстві. Це класичне полювання на відьом. Селянам простіше повірити у вроки і прокляття, ніж шукати реальні причинно-наслідкові зв'язки. І Чечелю доводиться протистояти не лише конкретним злочинцям, а й сліпій, агресивній темноті мас.
Найпотужніше в романі - те, як автор розкриває механіку масового психозу. Кокотюха блискуче показує: містика - це ідеальне прикриття для брудних, цілком земних справ. Коли потрібно сховати старі родинні гріхи, переділ майна чи холоднокровне вбивство, достатньо просто пустити чутку про «нечисту силу». Натовп сам зробить усю роботу: засудить без суду і знищить докази разом із жертвою. Цей текст можна сміливо розбирати як посібник із того, як легко керувати суспільством, якщо натиснути на його первісні, ірраціональні страхи. 
У цій частині Платон Чечель розкривається як блискучий аналітик. Він позбавлений поліцейських повноважень, не може діяти з позиції сили чи закону імперії, з якою в нього конфлікт. Він змушений спиратися виключно на логіку, дедукцію та розуміння людської природи. Його головна битва тут - це битва раціонального розуму проти середньовічного мракобісся.
Це жорсткий, атмосферний детектив, який безжально зриває романтичну патину з українського села початку ХХ століття. Замість ідилічних вишневих садків тут  тумани, болота, заздрість, жадібність і людська жорстокість, яка значно страшніша за будь-яких потойбічних демонів.

Читати обов'язково. Особливо тим, хто цінує розслідування, де психологія злочинця важить більше, ніж відбитки пальців. Кокотюха доводить головну істину: справжні монстри не варять зілля в казанах, вони вміють смикати за ниточки людських забобонів і посміхатися вам в очі.