Фора перед смертю

П'ята книга, «Переслідувач», - це та історія, після якої ви реально підете перевіряти, чи щільно закриті штори на вікнах. Якщо минула частина була про ігри розуму в закритому просторі, то тут Кеплер просто випускає на вулиці Стокгольма дику, тваринну жесть. Як на мене, це один із найстрашніших романів у всьому циклі. Тим більше, що Йона Лінна зник ще у фіналі четвертої книги і офіційно вважається мертвим.

Зав'язка моторошна: поліція отримує на пошту дивне посилання на ютуб. На відео - звичайна жінка у власній квартирі. Вона навіть не підозрює, що хтось стоїть у темряві надворі й тупо знімає її через вікно. А наступного дня цю жінку знаходять по-звірячому вбитою просто в її ж спальні.
Далі приходить друге відео. Інша жінка, інше вікно. Поліцією тепер керує вагітна і максимально прагматична комісарка Марго Сільверман. І всі швидко розуміють правила цієї хворої гри: маніяк навмисно дає їм фору. Він скидає відео за кілька годин до того, як прийде вбивати. Але якість така, що ні облич не розгледіти, ні адресу не пробити. Копи буквально в прямому ефірі дивляться, як іде відлік часу до смерті, і не можуть зробити взагалі нічого.
Коли стається чергове вбивство, чоловік жертви від шоку повністю втрачає пам'ять, хоча точно бачив обличчя нападника. І тоді поліція змушена знову кликати нашого старого знайомого з першої книги — лікаря Еріка Марію Барка. Їм треба, щоб він під гіпнозом витягнув із підсвідомості свідка хоч якусь зачіпку.

Знаєте, що найбільше лякає в цьому сюжеті? Те, наскільки всі ми вразливі у великому місті. Твій дім - це більше не фортеця. Великі вікна, соцмережі, геолокації - ми самі добровільно виставляємо своє життя напоказ. Убивці навіть не треба ламати якісь там складні системи безпеки, він просто користується нашою звичкою жити як на вітрині.
А ще відсутність Йони Лінни тут відчувається просто фізично. Прямо бачиш, як без його фірмової впертості й інтуїції слідство починає жорстко буксувати. Марго Сільверман, звісно, крута, але вона діє суто за статутом, а тут потрібен хижак, який здатен мислити як сам маніяк. Спостерігати за розслідуванням без головного героя - це дуже сміливий авторський хід, але чесно скажу: далеко не всім фанатам (і мені теж) він зайшов.