Люблю класику дитячої літератури за її безпосередню сентиментальність, бо серед безлічі сучасної літератури, це як ковточок свіжого повітря. "Таємний сад" така ж наївна та легка історія про дружбу та добро як і решта літератури із золотого фонду світової класики для дітей.

Але якщо у звичайних книгах про сиріт, читачі проймаються нещасливою долею сироти, і проявляють своє їй співчуття, то Мері зовсім інша - вона розпещена та зверхня дівчинка.

Отож, випадком долі через втрату батьків у колоніальній Індії, її відправляють ​​до Англії, до свого єдиного родича - дядька Арчибальда Крейвена у великий, похмурий та старий будинок. Але будинок зберігає у собі страшні загадки. Одна з них – таємний сад, а інша– це хворий Колін, син дядечка Арчибальда.

Дівчинка, яка не знала нічого крім "подай-принеси" від слуг і загального підпорядкування, починає відкривати світ із самого початку, знову вчиться дружити, любити, співчувати і просто радіти кожному новому дню, весні, птахам, квітам. А ще Мері знаходить пригоду, яка перевертає з ніг на голову не лише її життя, а й усього будинку. Диво станеться, якщо ти в нього дуже віриш, а дружба здатна на справжні чудеса.

Дуже символічно авторка змалювала історію Мері із весною, порою коли вся природа навколо оживає і виникають відчуття, що й людина прокидається від зимового сну. Саме так відбувається із Мері: із холодної й байдужої вона перетворилася у дівчинку із чуйним серцем.

Після прочитання книга залишає дуже світле почуття в душі, трішки дивно – авторка намагалася донести читачам очевидні речі, які всім уже давно відомі з раннього віку, проте вони, як і раніше, залишаються актуальними.