Історія із книги французького письменника Гектора Мало "Без сім'ї" дуже мені нагадує історії про "Олівера Твіста" Чарльза Діккенса та "Маленького обірванця" Джеймса Ґрінвуда. Усі ці три історії об'єднані одним і тим же випадком, у якому головний герой малолітній хлопчик-сирота випадком долі опиняється один-на-один на вулиці та вимушений якось виживати сам.

Та кожна з цих історій по своєму особлива, і поєднані вони окрім цього факту, ще й тим, що події  розгортаються у 19 столітті, до того ж кожну з цих книг віднесено до Золотого фонду світової дитячої літератури. Пройде час і в літературі буде з'являтися ще більше історій, де головними героями ставатимуть діти-сироти, а у теперішні часи у подібних історіях порушуватиметься ще більше соціальних проблем як от у "Маленькому житті" Ханьї Янагіхари.

Чим же ж роман "Без сім'ї" може зацікавити сучасного читача? Та хіба можна залишатися байдужим, коли читаєш сумну історію злиднів покинутої дитини, такі книги завжди викликають емпатію та мають виховний аспект, у якому напрямок спрямовано у сторону сімейних цінностей, прихильного поводження з тваринами та щиросердечного ставлення до оточуючих.

Окрім конфлікту, у якому розгортається доля хлопчика Ремі, ця історія ще й має захопливий сюжет, вона як травелог, у якій Гектор Мало проводить читачів французькими та британськими землями. Разом з героями твору, читач побуває у бурхливому Парижі, і у тихій Тулузі, у робітничому центрі Ліону, і у великому портовому місті Бордо, і в закіптюженому центрі вугільних копалень Варсі, і навіть у нетрях Лондона.

Малий Ремі зовсім не ідеальний герой, але у його житті все ж більше зустрічалося людей, тих що простягали руку допомоги, ніж тих, що нею нехтували. І навіть, у миті коли він втомився і потребував допомоги від інших, він допомагав слабшим. І тому й вся сила.

Вважаю, що такі сентиментальні книги іноді теж потрібно читати. Аби виринути з цинічної реальності і нагадати собі про те, що чимало в житті залежить від стану душі.