Гобсек

моторошний образ душі, що висихає під тягарем золота. Цей твір анатомічний атлас, де кожен нерв і кожна вена показують, як гроші перетворюються на отруту. Гобсек — втілення грошей, їхній живий, дихаючий привид. Його очі, «жовті, як у тхора», дивляться на світ не як на світ, а як на банківський рахунок. Він не ходить, а ковзає, як тінь. Він не говорить, а відміряє слова, як відміряє гроші на терезах. Його серце — надійний сейф, в якому замкнено всі почуття, окрім жадібності. Бальзак творить свій шедевр не тільки через опис головного героя, а й через симфонію людських драм навколо нього. Життя марнотратної графині, що втрачає все заради кохання, а потім і заради боргу, — це лише одна з нот у цій похмурій музиці. Кожен, хто переступає поріг Гобсека, залишає частину своєї душі в обмін на його блискучий метал. За гроші люди готові продати все: честь, любов, гідність. І Гобсек, цей мовчазний «управитель доль», збирає їхні розбиті життя, як колекціонер рідкісні метелики. Кожне речення відшліфоване до блиску, кожна деталь має свій сенс. У «Гобсеку» ми бачимо оголену правду про те, що багатство може бути не лише благословенням, але й прокляттям. Фінал повісті — це трагічний апофеоз. Гобсек помирає не від хвороби, а від свого власного золота. Воно стало для нього не джерелом життя, а нестерпною, задушливою ношею. Його смерть — це алегорія, що нагадує про те, що всі скарби світу не варті й одного подиху, одного щирого почуття.