Головне не правда, а хто перший її сформулює

Книга яка намагається поєднати шпигунську інтригу з інтелектуальною грою в сенси, але працює передусім як стилізована історія про систему і ролі, які вона навʼязує людині. Події 1982 року тут не просто декорація, це простір нестабільності, де офіційна реальність уже тріщить, але ще не розпалася, і саме в цій тріщини виникає головна напруга тексту.  
Сюжет стартує з доволі класичної для жанру завʼязки , Денис Гордієнко, випускник загадкової школи, прибуває до міста під прикриттям практики, маючи неофіційну місію. Проте історія швидко відходить від прямолінійного шпигунського наративу. Тут важливіше не «що станеться», а «як це інтерпретувати», події розгортаються як багаторівнева гра, де кожен персонаж може бути кимось іншим, ніж здається. Найсильніша сторона це відчуття прихованого контролю, подвійних сенсів і постійної недомовленості створює напругу навіть там, де нічого відкритого не відбувається.
Водночас саме ця гра з недосказаністю може працювати і проти книги, місцями він стає надто герметичним, і доводилось радше пробиратись крізь приховані посилання, ніж занурюватися в історію.  Герої не вразили, вони всі холодні носії ідеї , ніж як психологічно завершені постаті. Денис Гордієнко цікавий як фігура в системі координат книги , але емоційної привʼязаності до нього може не виникнути. Те саме стосується й інших, вони радше елементи сюжету ніж живі люди з власною внутрішньою логікою.  
Фінальний конфлікт із дуеллю виглядає сильним, але більше як символічний жест, ніж завершення до якої йшов сюжет.  
«Школа зелених мавп» книга для тих, хто готовий читати уважно й приймати правила гри автора. Він більше про осмислення , ніж про дію, і більше про ідеї, ніж про виживання.