Рут Веа тягнула інтригу як могла. Таке в мене склалося враження при прочитанні «Гри в брехню».

Сподіваючись на захоплюючий трилер-детектив, я отримала історію, яку хотілося пошвидше завершити. Кілька разів збиралася відкласти книжку, а ще більше - заховати куди подалі і більше про неї не згадувати. Бо таких крінжових емоцій у мене не викликала ще жодна книга. Як пояснити і спробувати зрозуміти поведінку матері, котра бере свою маленьку донечку з собою в небезпечну подорож?! Більше того, знаючи, що це небезпечно, повторює таке знову. Хіба якісь секрети молодості, якими б вони не були, вартують здоров‘я, чи навіть життя Фреї?! Головна героїня перш за все матір, яка годує доньку грудним молоком. Про це наголошується аж надто часто. Тільки навіщо? Мабуть, щоб була причина взяти малечу з собою на острів. Саме там відбулася зустріч із подругами дитинства. Зустрілися всі в будинку Кейт, яка й була ініціаторкою. Не буду описувати деталі, щоб випадково не написати тут спойлер, але будівля теж не вирізнялася безпечністю. Тому, знову ж таки, незрозуміло чому Айса потягнула туди дитину. 

Фінал передбачуваний. Десь на середині книги я почала здогадуватися, до чого все йде. 

Трилерну частину Рут Веа затягнула. Якщо б книга була вдвічі коротшою, читач нічого б не упустив, а сама історія була б цікавішою.