Х, хочеш, я буду твоїм Ромео?

Якщо ви любите історії, де всім без винятку героям терміново треба до психотерапевта, то "Ромео" Еліз Тайтл  це ваш пацієнт.

А поки ...Сан-Франциско стоїть на вухах. Містом лазить серійний убивця, якого преса і копи прозвали Ромео. Чувак не нападає на кого попало в підворіттях  - він працює "з фантазією". Технічно залицяється, спокушає, а потім жорстко вбиває виключно успішних, багатих і впливових жінок, забираючи їхні серця. Буквально.
Поліція, як завжди, топчеться на місці. До справи підключають місцеву круту психологиню Мелані, щоб вона склала профіль цього Ромео і допомогла його зловити. Але вона догралася - маніяк добирається і до неї. Після цього в гру вписується її сестра, Сара. І тут починається лютий параноїдальний замут: Ромео переключається на Сару, починає за нею полювання і веде дуже стрьомну психологічну гру, зливаючи їй сторінки зі щоденника вбитої сестри.
Найголовніший прикол цієї товстезної на 600 з гаком сторінок цеглини - це те, що тут тупо немає нормальних людей. Авторка сама в минулому працювала психотерапевтом у тюрмах, тому вона напхала в текст стільки травм, фобій і комплексів, що аж нудить (у хорошому сенсі для цього жанру).
Головна героїня Сара - це взагалі окремий вид стресу для читача. Вона часто істерить, приймає максимально дивні рішення, і часом ти ловиш себе на думці, що хочеш, аби Ромео вже швидше до неї добрався, бо вона нереально бісить. Але параноя нагнітається просто шикарно: навколо Сари постійно крутяться якісь мужики, копи, знайомі, і кожен другий виглядає як мутний тип із подвійним дном. Ти разом із героїнею сидиш і підозрюєш абсолютно всіх. Тексту багато, розслідування йде паралельно з жорстким колупанням у мізках і дитячих травмах усіх причетних.