Іноді спокута вимагає найвищої ціни

П'ята книга - це вже не просто підліткове фентезі, а справжня антична трагедія, розіграна в декораціях вогкого, непривітного лісу. Якщо раніше ми боялися інтриг і таємниць, то «Небезпечний шлях» б'є по найвразливішому: по відчуттю екзистенційної безпорадності, коли світ божеволіє, а ти єдиний мусиш тримати його на власних плечах.

Сюжет робить феноменальний, майже знущальний поворот. Тигрокіготь, якого з ганьбою вигнали за спробу вбивства, не гине в хащах. Він повертається як Тигрозір - визнаний абсолютний провідник Тіньового Клану. Це блискуча і страшна метафора того, як суспільство легко пробачає тиранам їхні криваві злочини, якщо ті пропонують "сильну лапу" в часи кризи. Вогнесерд дивиться на це з жахом, розуміючи: справедливість буває сліпою, а справжнє зло вміє чекати.
Ще гірша ситуація відбувається вдома. Синьозірка остаточно провалюється в безодню параної. Спостерігати за деградацією великої лідерки нестерпно боляче. Вона відвертається від предків, бачить у кожному зрадника, а її вчинки стають жорстокими у своїй безглуздості.
Історія Швидколапа та Яснолапки - це той момент, коли хочеться відкласти книгу і просто перевести подих. Юні, відчайдушні коти стикаються зі сліпою, м'ясорубною силою зграї псів. А те, що Синьозірка потім робить із ледь живою, покаліченою Яснолапкою, нарікаючи її Безликою - це акт чистого садизму хворого розуму. Якщо читати це вдумливо і як не казку.. ну таке...

Правда фінал змушує пробачити все: смерть Синьозірки, яка в останню мить стрибає в ущелину заради порятунку свого воєводи, змиває всі її гріхи. Її передсмертне примирення з дітьми з Річкового Клану під гуркіт водоспаду - одна з найщемкіших сцен усієї серії. Вона йде як справжня королева, залишаючи Вогнесерда сам на сам із тягарем абсолютної влади.