Інші голоси, інші кімнати

Цей роман звучить як сон — дивний, повільний, мов дихання дитини, яка ще не розуміє, що світ може бути холодним. Капоте пише про дитинство як про простір, наповнений тінями, шепотом і відчуттям, що за кожними дверима стоїть чиясь мовчазна правда. Головний герой мандрує до батька, але насправді шукає не людину, а своє відображення. Дім, у якому він опиняється, — занепала садиба, лабіринт свідомості, де кожна кімната має свій голос. Капоте не пояснює цих голосів — він лише дозволяє їм звучати. У цих реченнях майже немає руху, але є напруга очікування. Автор не поспішає: він дозволяє історії дихати самостійно, як живій істоті. “Інші голоси, інші кімнати” — це книга про самотність, яка не страшить, а формує. Про дивність, що не потребує виправдання. Тут світ не поділений на добрих і злих. І десь між ними — дитина, яка вчиться слухати. Капоте створює літературу, в якій не треба шукати розв’язку. Достатньо просто відкрити двері й дати іншим голосам заговорити.