Історична пам'ять та воєнні злочини

«Присяжник» - це вже не просто розважальне епічне фентезі, це вже справжній військово-політичний трактат. Якщо попередні книги лише готували сцену, то третя частина просто швиряє героїв у пекло світової кризи. І найголовніше - Сандерсон перевертає всю міфологію з ніг на голову.

Автор робить геніальний хід: він розтинає на шматки всю цю тему відповідальності за минуле. Головний фокус зміщується на Далінара. Ми нарешті бачимо його юність як Чорного Шипа - безжального, кровожерливого полководця, який холоднокровно спалював цілі міста разом із мирним населенням. Спостерігати, як людина з таким моторошним багажем воєнних злочинів намагається стати дипломатом, об'єднати розколоті нації та спокутувати гріхи перед суспільством - це просто вбиває психологічно. Це дуже доросла розмова про те, чи має право тиран на прощення.
Каладін тим часом стикається з найгіршим нічним жахом будь-якого ідейного солдата: він усвідомлює, що вороги мають рацію. Раса паршунів, які тисячоліттями були слухняною, абсолютно безправною робочою силою, скидає кайдани. Каладін бачить їхній побут і розуміє, що морально їхній бунт абсолютно виправданий. Цей колапс чорно-білої моралі, коли вчорашні поневолені і господарі міняються місцями, написано просто ідеально.
На тлі цієї геополітики Шаллан буквально розпадається на кілька субособистостей. Щоб вижити в павутинні шпигунських інтриг стародавнього міста-вежі Урітіру, вона створює нові маски, які поступово починають витісняти її саму.

Це масивна, важка, але геніальна історія про те, що найстрашніший ворог імперії — це її власні переписані історичні секрети.