Історична психологія

Нечасто зустрічаєш фахівців у питаннях історичної психології. Якось ми не звикли аналізувати історію з точки зору оцінки вчинків діячів. Просто послуговуємося подіями та фактами. Та й часто обмежені в джерелах, щоб пояснити те чи інше явище. Скажімо, у 19 столітті модним було написання щоденників і спогадів, тому ставлення до подій можна витягнути звідти. А що робити, приміром, із періодом Київської Русі, коли джерел обмаль? Та й маючи щоденник, хто гарантує, що там дійсно правда, зважаючи на те, що великі люди знали, що їхні щоденники читатимуть? 
Тим не менш це не зупиняє Мирослава-Любомира Чепу застосовувати метод історичної психології до аналізу особистостей періоду Русі. Зокрема в цій книзі він серйозно береться за дослідження пʼяти таємниць. Перша: ким був віщий Боян? Нагадаю, що йдеться про найвідомішого співця періоду Русі, згаданого у «Слові про похід Ігорів». Друге таємниця: чому важка шапка Мономаха? Третя: хто автор «Історії Русів»? Четверта: де і чому було збережено «Слово о полку Ігоревім»? Нарешті - коли настане кінець світу? У другій таємниці не обійшлося без згадок про княжну Євпраксію, що зазнавала булінгу від свого європейського чоловіка. 
Ставитися до методики автора можна по-різному. Наприклад, мені зрозуміло, чому він взявся за третю таємницю, адже одним з авторів «Історії Русів» називають Адріана Чепу, ймовірного родича автора. Однак якщо почитати праці того ж таки Сергія Плохія, нині доволі кітчового науковця, то там немає однозначної думки про те, хто був автором цього історичного памфлету. Там само й інші історики дискутують не один десяток років, напевно, з часу появи твору. У четвертій таємниці автор знову згадує свого далекого родича, притягуючи пункти про генеалогію Чеп, особисті причини зацікавленості «Словом» з боку Адріана Чепи (куди ж без нього?). Тому більше ніж самопіаром розглянутий посібник я б не назвала, хоча цікаві думки там є, наприклад, про те, чому Ярославна побивається за чоловіком лише, хоча вона має дорослих синів. Чому автор «Слова» звертається до Бояна, який уже помер на час написання шедевру? Що означає прохання «ущекотати» похід та Ігоря? Чому у перекладах «Слова» не перекладено фрагмент про «похоть»? Питань більше, аніж відповідей. Від себе я б додала: це логічно, і відповідей на ці питання ми ніколи не знайдемо.