«Кайдашева сім’я» –це перлина української літературної спадщини, адже це не тільки гумористична повість, але й шедевр мистецтва. Твір «Кайдашева сім’я», мабуть, знають всі від малого до великого, але саме цікавість і незвичайність, зокрема, гумор привертають увагу все більше й більше людей. Повість складається з дев’яти розділів.

Гумористична повість, або реалістична соціальна повість- хроніка відома в усіх куточках планети, зокрема була дуже популярною в СРСР та в незалежній Україні. Написана видатним й відомим письменником Іваном Нечуєм- Левицьким й видана у 1878 році. Більшість письменників критикують повість за дуже гостру сатиру, бо автор висміює впроваджену селянську реформу кріпацтва в 1861 році й наслідки після неї, хоча у творі про це мало говориться, але все ж таки письменники й критики добре поставилися до твору й навіть називають її «моделлю сучасної України». Чому? Зараз розберемося.

Зокрема, саме цей твір поміж інших творів приніс Нечую- Левицькому велику популярність через легкий характер подання(«жива манера розмови з читачем»), крім того цікаві сюжети, смішні пригоди в родині Кайдашів та багато чого іншого. Для читачів цей твір вважається одним з найцікавіших творів сьогодення. Головними героями твору є: родина Кайдашів та Балашів, а саме Омелько його дружина Маруся їхні сини: старший Карпо та молодший Лаврін, їхні невістки – Мелашка та Мотря, баба Палажка.

Недарма, цей твір є саме реалістичним, бо всі події які відбуваються в ньому були насправді й автор описує їх дуже реалістично, крім того й гру самих героїв твору. Основу сюжету повісті складає гумористичні та цікаві епізоди з родини життя Кайдашів та Довбишів. Соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворних рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовах кріпосницького ладу. Крізь увесь твір проходить контраст між світом природи та світом жалюгідних людських взаємин. Це помітно ще з експозиції твору. Головною проблематикою «Кайдашевої сім’ї» є дріб’язковість та жорстокість у людськість стосунках, що й є причинами їх духовного розладу. Основними темами є: виховання народної моралі, кохання та сімейні стосунки батьків та дітей, добра й зла. Саме стосунки між батьками та дітьми -ось ключовий аспект твору на якому автор поставив основну ідею.

Як казав письменник, цей твір хоч і є гумористично- сатиричним та весело читається, але це справжня та гірка правда про егоїзм та лють людини, долю українського села кінця 19 століття та про наш національний український характер.

Характери сімей Кайдашів та Балашів письменник підібрав дуже плідно, щоб повість вийшла гостро критикована та сатирична, щоб в ній була мораль та вона чомусь навчала. Наприклад, батька Омелька він засуджує у богобоязливості та чарколюбстві «дуже любив пиячити», брехні, а ось у дружини старшого сина Карпа Мотрі- це чванливість, у старої Кайдашихи – це сварливість. Коротко кажучи, у всіх героїв як й в усіх людей є певні недоліки й на цьому Іван Левицький робить акцент, розповідаючи про їхні часті сварки та бійки через якісь дрібниці, показуючи сучасній молоді справжню війну українських родин.

Досить цікаво, що твір немає смішних комедій чи сюжетів де б всі герої сміялись, замість того їхні сварки чи бійки породжують негативні наслідки, такі як виколоте око Кайдашисі, син підняв руку на батька та багато іншого.

Автор дуже вдало описує побутові сімейні сутички що нагадує цей твір не тільки гумористичним та сатиричним, а ще драматичним. Тим паче, композиційну роль у творі грають не тільки сімейні чвари, але й портрети, пейзажі, опис селянського життя, традицій та звичаїв, інтер’єри й т.д
Розповідь письменника починається з села Семигори, де й будуть відбуватися всі події твору. В першій сцені ми бачимо розмову Карпа та Лавріна, які розмовляють про своє майбутнє одруження та своїх жінок. Далі уявімо, що ми переносимося до української хати, де сидить старий Кайдаш й майструє. Старший його син Карпо посватався на Довбишевій дочці Мотрі. Молодята зіграли весілля, але після нього почалися лише чвари між Мотрею і її свекрухою Кайдашихою. Звичайна річ для більшості українських сімей, коли старше покоління повчає молодших, але не в нашому випадку. Постійні сварки та бійки призводять до постійних трагічних наслідків та конфліктів не тільки з невісткою та свекрухою, але й з усією сім’єю.

Далі, молодший син Лаврін одружується з бідною Мелашкою. Тут знову не тільки стара Кайдашиха, але й Мотря «цькують» молодшу невістку. Ці всі конфлікти не відбуваються на протязі року. Твір завершується цікавим сюжетом: дві сім’ї Лавріна та Карпа помирилися після того як засохла груша.
Головними особливостями повісті: велике використання фразеологізмів, цікаві та живі діалоги героїв, а також у творі згадується 30 релігійних свят, наприклад Пасха, Різдво, описуються події коли руйнуються патріархальні відносини- син піднімає руку на батька.

Отож, у своєму творі письменник критикує та описує духовну деградацію не тільки української сім’ї в прошарках 19 століття, а й всього суспільства та моральний занепад народу, доповнюючи його гумором.