«Кіт Мартин»: Пухнастий король прокрастинації

Забудьте на хвилину про «Два кольори» і серйозну лірику. Дмитро Павличко - це ще й геніальний дитячий поет, який написав справжній трилер про ледарство. «Кіт Мартин» - це не просто вірш, це блокбастер мого дитинства і, підозрюю, вашого теж. 
Ви помітили одну річ ? Мартин - це наша тотемна тварина в суботу вранці. Величезний, ситий, ледачий котяра, який розлігся на печі і в вус не дме. Павличко так смачно його описує, що ти прям бачиш це пухнасте черево і чуєш, як він муркоче. Це ідеальний портрет того, хто «зловив дзен» і відмовляється працювати. Миші бігають, світ руйнується, а йому байдуже. Хіба це не мрія кожного вчителя після семи уроків?
Але найцікавіше починається, коли приходять миші. Це ж чистий екшн! Сцена суду над котом або те, як миші з нього глузують, - це вищий пілотаж гумору. Павличко не просто моралізує «ай-яй-яй, не можна бути лінивим». Він робить із цього комедію. Діти регочуть, коли читають, як дрібні гризуни «тролять» велетенського хижака. Це перемога маленьких і спритних над великим і неповоротким.
Окремий респект за мову. Рядки такі пружні і дзвінкі, що вони самі застрибують у пам'ять. «Кіт Мартин, кіт Мартин / Мав на світі сто причин...» Це неможливо забути. Ти читаєш і мимоволі починаєш відбивати ногою такт. Це геніальна простота, за якою стоїть майстерність великого поета.

Це шедевр, який вчить дітей і нагадує нам, що лежати на печі - це, звісно, приємно, але рано чи пізно прийдуть «миші» (що в нашому випадку проблеми, дедлайни, совість) і зроблять тобі «атата». Весела, повчальна і дуже затишна історія.