Книга, яка розриває на шматки ❤️‍🩹

Перегорнула останню сторінку книги і немає слів, щоб описати свої враження, не можу зібрати думки до купи… Книга розірвала мене на частинки…

Вона не проста, сумна, болюча, така, що ранить, розриває на шматки, ятрить душу і серце, вона про війну і жахливу втрату, про психологічну травму від втрати найрідніших… Але в цій купі болю жевріє віра і надія на спасіння, жага до життя і батьківська любов перемагає.

Це книга  подорож у світ людської пам’яті, болю, втрати й самозахисту душі. Автор дуже майстерно грає на тонких струнах наших  почуттів: спочатку вводить у сюжет як у звичайну історію життя переселенки Людмили, а потім поступово розкриває трагічну правду, від якої в жилах стигне кров.

В книзі настільки тісно переплелися фантазія і реальність, що  дуже важко знайти цю межу. Майбутнє і теперішнє неначе існують разом, реальність складається із частинок памʼяті і фантазій , в яких перебувають герої. Ти постійно шукаєш відповідь на питання: де галюцинації і лише бажання, а де дійсність? Книга постійно тримає в напрузі, змушує думати і сумніватися: кому можна довіряти, а кому ні…

Життя в фантазіях щасливе, приємне, тепле, а реальність вражає своєю жорстокість і несправедливість. Самі герої сумніваються чи це правдиві спогади , чи самообман…Читати без сліз неможливо, хочеться кричати від безсилля, від неможливості допомогти героям, хочеться руками гребти землю, гризти каміння, лише б вони залишились живими…

Автор дуже вміло зображує тематику війни з середини, що робить роман глибоким і справжнім. На прикладі Людмили, мами хлопчика, показує, як кожен переживає втрату: живе з нею, або втікає від неї.

Мене до глибини душі вразили відносини тата і синочка- відкриті і щирі, подорожі разом, спільні мрії . Від оцих лагідних, теплих і пестливих слів - «щастячко моє», «сонечко моє», «чудо моє» « татусю, таточку» мурахи йдуть по шкірі.

Образ Людмили викликав у мене двоякі відчуття : з одного боку ця жінка, яка втратила все, але тримається за ілюзію, аби не зламатися остаточно,  викликає співчуття. З іншого - здивування і недовіру. Я так і не зрозуміла чому у неї склалися такі погані відносини з дитиною. .

Це дуже важка, емоційна і прониклива книга. Вона ставить запитання: що лишається після втрати? Що ми пам’ятаємо — і що забуваємо? І якою є межа між реальністю і вигадкою?