Кохання і туга за ним

У збірці представлено три повісті Миколи Ярмолюка та з десяток оповідань. Скажу відверто, що до 2002 року про цього письменника я ніколи не чула. Однак 23 роки тому, під час навчання в педуніверситеті, стала учасником літературної зустрічі із цим митцем. Тоді вирувала політична кампанія, і пан письменник завітав до студентів зі своєю книжечкою, видання якої профінансував кандидат у депутати. От тоді я на власні очі побачила Миколу Ярмолюка - скромно одягненого, простого, але надзвичайно талановитого літнього чоловіка. Улітку залюбки прочитала цю книгу. Свого часу Ярмолюк був відомим українським письменником, непогано заробляв, як він сам зізнавався, ходив у таких саме костюмах, що й політична еліта Радянської України. А в нульові - ледь животів і шалено радів з того, що може видати книгу власних творів за чужий кошт. Власне, ця туга не лише за коханням, а й за приємними спогадами з минулого є темою книги. За стилем оповідання нагадують мені Валерія Шевчука та Василя Земляка. Автор пише просто й у той же час інтелектуально. Діалоги є, однак вони не заміняють собою розлогі описи. Найбільше мені припало до душі два оповідання - «Зрада» та «Чому боліло серце». У першому оповіданні Ярмолюк якраз пише про кохання молодості, яке було взаємним, однак не доросло до шлюбу. Вісімнадцятирічна Людмила чекала од головного героя освідчення, а він боявся розповісти про свої почуття, наважився лише написати про них у листах зі служби. Проте було пізно - Людмила пошлюбилася із іншим, військовим. Прожила з нелюбом декілька десятків років і випадково зустріла головного героя на старість своїх років. І під час розмови зізналася, що її чоловік на пенсії, хворий, а вона досі має почуття до нього, оповідача. 
У другому оповіданні Ярмолюк піднімає тему любові до малої батьківщини - рідного села, де зовсім інша земля, де такі соковиті яблука. Головний герой, уже немолода людина із хворим серцем, повертається з Уралу у рідне село по грудочку землі, яку просив привезти його дядько. Він, Гнат Слабоус, досяг усіх висот - директор, депутат, про нього в селі написано цілу статтю в газеті. Був двічі одружений, однак жінок приваблювали радше його статки. У рідному селі він зайшов у гості до бригадира Максима Верби та його дружини. За бесідою Гнат усвідомлює, що й близько не має нічого з того, що є у Максима, - вірна дружина, діти, улюблена робота, власне господарство. Максим щасливий. Він відмовляється від пропозиції переїхати на Урал - рідне село є для нього ближчим. 
Книга Миколи Ярмолюка змушує нас замислитися над багатьма речами. Що є для людини найбільшим щастям? Як не втратити справжнє кохання? Як бути щасливим, коли всі обставини проти тебе? Як у молоді роки не помилитися із вибором? Автор переконаний, що треба хапатися за кохання, а не за престиж і статус, і тоді людина буде щасливою. Щастя - лише з коханою людиною.