Коли принципи знищують

«Сходить сонце» - це не просто розв'язка (правда тільки серії, а не історії), це падіння в бездонну прірву. Фінальна книга третього циклу змушує забути про будь-які героїчні міфи. Тут немає епічних битв із зовнішнім злом; найстрашніший монстр виростає всередині родини, з'їдаючи її живцем.

На перший план в книзі виходить Падуболиста - та сама ідеальна кішка, для якої "вояцьке правило" було святою релігією. Коли вона дізнається, що їхня справжня мати - медикішка Ліщинка, а батько - Воронок із Клану вітру, її психіка просто розлітається на друзки. Народжені всупереч усім можливим законам, вони - живий доказ гріха.
Спостерігати, як її фанатична відданість закону мутує в чисте божевілля, відверто моторошно. І коли знаходять тіло Попелюха, правда б'є під дих: зразкова, правильна Падуболиста холоднокровно вбила його, щоб приховати таємницю. Це геніальне руйнування персонажа - від праведниці до холоднокровної вбивці виявився всього один крок.
Сцена на Зборах кланів - це емоційний розстріл. Падуболиста сама вивалює брудну правду перед усім озером, знищуючи життя Ліщинки та Воронка. Це акт абсолютного самознищення. Її втеча у підземні тунелі та страшний обвал каміння залишають по собі тяжку, глуху тишу.
Але найжорстокіший твіст чекає на останній сторінці. Левожар із Сойкокрилом серед попелу власного життя з жахом усвідомлюють: пророцтво не скасоване. Їхня сестра ніколи не була Третьою. Справжній обранці ще тільки належить з'явитися.
Це феноменальний, спустошливий фінал, який залишає героїв на руїнах, з вимазаними у крові лапами. Та і загалом от такого фіналу ніхто не чекав.