Крадіжка ідентичності

Я завжди думав, що творча криза або вигоряння - це найгірше, що може статися, але «Вполювати пересмішника» сучасного українського автора Кирила Поліщука підкинула мені нову люту фобію. Це не класичний кривавий нуар з калюжами крові, це дуже тонкий і напружений психологічний детектив про крадіжку ідей, інтелектуальної власності та, по суті, самої ідентичності.

Залітаємо в сюжет: знайомся, Юрко Брікнер - молодий письменник-мрійник і за сумісництвом жорсткий прокрастинатор. Він виношує в голові купу геніальних сюжетів, але ніяк не може зібратися, щоб довести їх до кінця. І тут стається справжній розвал кабіни: Юрко раптом розуміє, що всі його нереалізовані, нікому не озвучені ідеї вже хтось публікує! І не просто хтось, а неймовірно популярний, але максимально загадковий письменник-відлюдник, якого ніхто ніколи не бачив.
Для Юрка цей анонім стає справжнім «пересмішником» - птахом, який безсоромно копіює чужі голоси. Наш герой кидає все і починає власне детективне розслідування, щоб вивести крадія на чисту воду і повернути собі своє. Але чим глибше він занурюється в це полювання, тим більше розмивається межа реальності.

Це максимально актуальна тема для сучасної творчої аудиторії. Страх того, що твій унікальний концепт вкрадуть, або що твій кумир виявиться шахраєм, тут викручений на всі 200%. Це релевантний біль, який точно відгукнеться в коментарях. 
Поліщук майстерно створює саспенс не за рахунок фізичної загрози, а через руйнування психіки. Ти розплутуєш злочин у сфері мистецтва і до останньої сторінки гадаєш: цей відлюдник справді геніальний злодій-маніпулятор, чи, може, кукуха поїхала в самого Юрка від власної нереалізованості?
Книга логічно доповнює вайб попередньої збірки автора «Пташиний цвинтар». Текст дуже атмосферний, написаний соковито і грається з тропами так, що мозок працює на повну котушку.

Це витончений, небезпечний і дуже розумний квест про те, як легко втратити власний голос у світі нескінченного копіпасту, і на що здатна людина, яка намагається довести свою унікальність.