Краса, що не рятує

Це історія про Надьку - дівчину, жінку, яка все життя мріяла стати книжковою Джульєтою, яку не цікавили ніхто і ніщо, окрім її вроди, яка користувалася своєю красою, щоб зваблювати  чоловіків, яка фанатично боролася за свою красу. І навіть в свої 60 років  не хотіла сприймати природні зміни, шаленіла від того, що не може повернути все назад. А ситуація, коли її загрожувала небезпека втратити життя , а вона думала про те, що нападник бачить її негарні стегна, взагалі мене вбила…

Дуже багато чоловіків втрачали голову від неї, хтось покидав сімʼю, хтось зраджував дружині. А той найкращий, найрідніший Толік завжди був поруч, Надьці треба було тільки побачити його і зрозуміти - ось воно щастя поруч.

Проте, не беруся судити героїню, адже: « Чому героїня неодмінно має бути позитивна, думала Надька. Чому обовʼязково скромна, а як хвалькувато, тоді що?» Думаю, не від хорошого життя…

Та є ще один герой, який мене просто бісив, придушила б власними руками - Осип Гречка. Ще те падло… Таке витворяв, що очі на лоба лізли, волосся на голові шевелилося…Одним словом - ненормальний! Та якщо розібратися, то він же не народився таким, негідником він став через брак батьківської уваги і любові, постійні сімейні сварки. Тобто рідні, своїми ж руками виховали монстра!

Доля зведе разом Надьку і Осипа, але чим обернеться ця зустріч для обох?

Хочеться сказати, що книга взагалі не містить позитивних героїв. Всі вони трохи пришелепкуваті і роблять такі вчинки, що нормальна адекватна людина такого не зробить. То люблять, то ненавидять, то тікають, то повертаються, то проганяють, то гукають…

Книга написано просто, правдиво, іноді дуже різко, але саме ця різкість дає можливість глибше зрозуміти поведінку героїв. І хоч герої мене відверто бісили, я отримала фонтан емоцій від читання. А якщо книга викликала емоції, то прочитала я її недаремно!