Кишеньковий космос

Тримати в руках цю «Мікромініатюру» від Фоліо - це дивне, майже фізичне відчуття дисонансу. Малесенька, кишенькова книжечка, яка легко вміщується в долоні, а всередині - справжня тектонічна плита. Микола Бажан - це ж зовсім не про мініатюрність, це про монументальність, про важку архітектуру слова, яка, здається, рве тонкий папір своєю вагою.
Але в цьому парадоксі є своя естетика. Це як розглядати грандіозний бароковий собор крізь зменшуване скло: бачиш усю велич, але в концентрованому вигляді. У цій збірці Бажан постає перед нами очищеним від хрестоматійного пилу «радянського класика». Тут він той самий геніальний футурист, естет і філософ, яким був насправді.
Його поезія - це не вода, що тече; це камінь, що будується. Читати Бажана - це робота, це інтелектуальна насолода для гурманів, які люблять відчувати опір матеріалу. Його ритми складні, синкоповані, його словник густий і насичений, наче старе вино. Кожне слово тут стоїть на своєму місці, як колона в храмі.
У цьому маленькому томику зібрано квінтесенцію його генія - від урбаністичних ритмів до глибоких філософських роздумів пізнього періоду. Це не та книга, яку «ковтаєш». Її треба носити з собою і відкривати по сторінці, як ліки проти мовного примітивізму.
Для мене ця «Мікромініатюра» як кишеньковий космос. Це нагадування про те, якою потужною, м’язистою і інтелектуальною може бути українська мова. Справжній камертон високого стилю.