Література, яка з ноги вибиває двері в ХХ століття

Коли на сцену вривається Михайло Семенко зі своїм П'єро, українська поезія отримує потужний удар струмом. Це чистий, концентрований футуризм, де замість тихого села гудуть автомобілі, грає джаз, а ліричний герой поводиться як зухвала рок-зірка двадцятих років.

Семенко бере класичний, заїжджений образ П'єро - сумного, вічно закоханого невдахи, над яким усі звикли плакати і жорстко його ламає. У частинах «П'єро кохає» та «П'єро задається» ми бачимо цинічного міського денді. Він сидить у кафе, п'є лікери, залицяється до дівчат у кінематографі і відверто знущається з традиційної, цнотливої лірики. Його кохання - це не зітхання під місяцем, це флірт на тлі урбаністичного хаосу, диму цигарок і брязкоту трамваїв. Він одягає маску блазня спеціально, щоб висміяти пафос і фальш своїх сучасників. 
Але справжній відрив починається у «П'єро мертвопетлює». Назва - це відсилка до найнебезпечнішого авіаційного трюку - петлі Нестерова, і Семенко робить цю петлю з самою мовою. Він розриває слова на шматки, міксує високий стиль із вуличним сленгом і технічними термінами. Текст перетворюється на кардіограму божевільного міста, що задихається від власної швидкості. Він буквально кричить своїми віршами: я палю ваш старий сентименталізм, щоб звільнити місце для ліфта, електрики і літаків! Поет тут - це вже не пророк у вишиванці, це механік-авангардист, який розбирає всесвіт на запчастини і збирає з них блискучий, агресивний мотор.
Читати ці тексти треба вголос, карбуючи ритм. Вони звучать як гуркіт поїзда чи соло на барабанах. Семенко ламає синтаксис, грається шрифтами, розкидає літери по сторінці. Він змушує поезію не просто звучати, а кричати, бити по вухах, пахнути бензином, кавою і дешевою пудрою. Це епатаж заради того, щоб розбудити суспільство від летаргійного сну.

Це література, яка з ноги вибиває двері в ХХ століття. Читати, щоб відчути шалений драйв українського авангарду, який не боявся бути брутальним, живим і вільним.