Лови

У збірнику творів Панаса Мирного мою увагу привернула маловідома новела «Лови». Як і належить представникові реалізму, Панас Мирний, описуючи, здається, особисте життя простого пристава, знаходить глибинні соціально-економічні підвалини поведінки героїв та жодною мірою не симпатизує їм. Головний герой Григорій є незаможним приставом. Люди говорили, що він був у солдатах, мав дружину, яка нещодавно померла і залишила йому непоганий спадок. І ось цей 27-річний чоловік, через два місяці як став удівцем, одружується із інституткою Орисею, що молодша від нього на десять років. Грають пишне весілля і тиждень насолоджуються одне одним. Здається, що це історія про щире кохання та про розлуку, адже Гриць має йти на лови заради підвищення по службі. Він має відʼїхати у відрядження, а щоб Орися не сумувала без нього, було прийнято рішення, що дівчина проведе декілька днів у подруги в іншому місті. І ось кульмінація дійства: Грицеві лови - то затримання парочки пасажирів, що заперлися в готелі і не хочуть виходити. Коли ж поліція таки ввійшла всередину, то Гриць бачить, що то його люба Орися з іншим. Однак заради карʼєрного підвищення він робить вигляд, що забув про цей інцидент, і гордо гуляє при всіх разом зі своєю дружиною. 
У цій новелі мене здивував спокійний спосіб викладу. Автор просто розповідає звичайну історію звичайного чиновника 19 століття, для якого, як виявилося, прагнення здобути ранг є важливішим од моральних критеріїв. А його дружина - інститутка - теж постає особою аморальною. Чимось мені згадалася «Інститутка» Марка Вовчка: напевно, наші письменники-класики мали серйозні підстави негативно оцінювати випускниць інституту шляхетних дівчат.