Лише Богу відомо

Знаєте, «Лише Богу відомо» - це той випадок, коли обкладинка і зав'язка тебе відверто дурять. І роблять це просто геніально. Ти відкриваєш книгу, бачиш сучасний Париж, бачиш цей трохи кумедний дует - молодого, гарячого хлопця Габі та його старшого, досвідченого приятеля Клода. Здається, ну все, зараз буде легкий французький детектив, така собі іронічна авантюра з ранковими круасанами, пробіжками вздовж Сени та пошуком якихось зниклих коштовностей. Але Корда лише заманює читача в цю затишну пастку, щоб у найнесподіваніший момент вилити на голову холодне відро справжньої, важкої історії.

Головний емоційний нерв цієї повісті полягає в руйнації ілюзії нашої безпеки. Ми сидимо в безпечних кав'ярнях, гортаємо стрічку новин у смартфонах і щиро вважаємо, що події двохсотлітньої давності нас абсолютно не стосуються. Але для тих, хто вміє бачити причинно-наслідкові зв'язки, історія - це живий хижак. Автор робить дуже крутий фокус: він доводить, що сучасний злочин, у який втягують Габі та Клода - це не спонтанне рішення якогось паризького грабіжника чи афериста. Це прямий рикошет від пострілу, який пролунав кілька століть тому. Сучасність у цьому тексті працює лише як фасад, під яким ховається гігантський масив чужого, старого болю і незведених рахунків.

Тут письменник робить те, від чого по шкірі дійсно можуть побігти мурахи. Він бере стрімкий кримінальний сюжет ХХІ століття і намертво  пришиває його до двох наймасштабніших і найкривавіших зламів європейської цивілізації: Великої французької революції кінця XVIII століття та перевороту 1917 року в Російській імперії.
Динаміка між юним Габі та немолодим Клодом працює тут як ідеальний психологічний міст. Молодість хоче діяти швидко, бити у відповідь, реагувати на загрозу тут і зараз. А досвід, який уособлює Клод, чудово розуміє, що ти не зможеш перемогти свого ворога, поки не з'ясуєш, з якого саме століття він до тебе прийшов. Це історія про те, що суспільство може скільки завгодно змінювати політичні устрої, підписувати пакти про ненапад і будувати сучасні інфраструктури, але найнебезпечніші таємниці завжди залишаються під бруківкою. Вони просто терпляче чекають, коли хтось необережний знову їх розкопає.