Люди бояться любові більше, аніж війни

Чудова збірка жіночої поезії. Сотня віршів, написаних 65 жінками. Є, щоправда, серед них і класики на кшталт Віри Вовк, Лесі України, Дніпрової Чайки, Олени Теліги. Є й сучасний класик Оксана Забужко і журналістка Вікторія Амеліна. Всі поезії поділено на чотири пори року, хоча у віршах не йдеться ні про зиму, ні про весну. Просто стан душі укладача був таким. Найбільше ж мене вразили слова, які я винесла в заголовок: «Люди бояться любові більше, аніж війни». І тут, пробачте, мені пригадалося власне життя і власні стосунки з чоловіками, багатьом з яких було 40+. І вони боялися змінювати свій усталений спосіб існування, де є робота, друзі, пиво, диван і мама. Любові вони боялися найбільше. І коли це почуття вже стукало до них у двері, вони втікали - од мене, од відповідальності, боялися змін. Тому, як це не парадоксально, війна для них виявилася не такою страшною, як справжнє почуття. Тому хоч і не всі поезії збірки мені зрозумілі та сподобалися, зокрема через експерименти з формою, цей вірш зачепив найбільше, хоч і нагадує радше вірш у прозі. Хочеться лише побажати жінкам, аби вони знайшли такого чоловіка, який не буде кохання порівнювати з війною.