Лийтеся, сльози

Автор не будує гучної антиутопії. Натомість зосереджується на тому, як швидко людина зникає, коли в неї забрати інструменти самоствердження: ім’я, сліди в системах. Що лишається від особистості, коли все навколо відмовляється підтвердити її існування? Дік показує, як сама структура реальності раптом вислизає з-під героїв. Головний персонаж намагається зрозуміти: чи справді він був тим, ким себе вважав. Його пошук схожий на спробу намацати силует у темряві. Ідея роману не зводиться до критики влади чи технологій. Дік досліджує крихкість людської присутності: наскільки вона залежить від того, що хтось інший визнає твою реальність. У цьому світі найстрашніше — байдужість системи, яка може стерти життя одним рухом. «Лийтеся, сльози…» — це розповідь про людину, що раптом опинилася поза власною історією, і про спробу повернутись до неї без гарантій успіху.