Щоразу повертаючись до української класики, особливо до тих творів, які проходили в шкільні роки, я все більш переконуюся, що у зрілому віці крізь життєвий длсвід, крізь історичні події, що зараз охоплюють нас, така література сприймається вже не як література про знедолену долю українських селян, вона відтворюює реалії тогочасся. Читаючи твори Морко Вовчок про кріпатське життя, добре відчувається те, як страждання українців стали власними стажданнями письменниці, адже Марко Вовчок показала себе справжнім психологом, митцем який своїм словом хвилює і справляє незазабутнє враження.

Повість "Інститутка" торкнулася важливих соціальних проблем. Безпросвітне було життя дівчат-кріпачок у старої поміщиці - день за днем підневільна праця, лайка, і нерідко ще й бійка. А з приїздом панночки в маєток життя дівчат-кріпачок стало просто нестерпним. Особливо багато лиха зазнала Устина, яку інститутка вибрала собі за покоївку. Сирітство та довге перебування її при панському дворі вплинуло на характер Устини,  виробило в неї такі риси як терплячість, покірність, пасивність до гніву панів, чуйність до скривдженого народу.  Тепло на серці стає, коли читаєш як Устина своми трепетними почуттями відноситься до старенької кріпачки, всією душею горнеться до неї, насиває її бабусечкою, захищає її від побоїв панночки.

Отож, у цій невеликій повісті, Марко Вовчок змалювала ситуацію того як неосвідчена дівчина з великим серцем протистоїть гніву знависнілої інститутки. Ну що ж, не завжди освіта робить з людини людину.