Мазепа ХХ століття

Особисто в мене під час прочитання книги виникли асоціації із Іваном Мазепою. Напевно, тому, що я історик, відповідно й на Винниченка дивлюся як на політичного діяча, на совість нації, а не як на письменника. Якщо погортати біографію Івана Степановича, то там амурних історій було предостатньо, навіть на схилі літ. А от про мачо Винниченка я і не здогадувалася ніколи. Читала його оповідання про селян і про дітей. Читала і не думала, що їхній автор у реальному житті може забажати смерті власній дитині. То де ж Винниченко справжній?!

Надія Миронець подає нам листування Володимира Кириловича із різними жінками. Інколи листи скорочено й подано переказ змісту, але більшість - то саме епістолярій. Я б такі листи, зізнаюся, не зберігала, бо в них пан письменник постає геть непривабливо. Альфа-самець та Альфонс, який нікого не кохає, а любить тільки себе. Жінки через нього мліють, готові розлучатися з чоловіками та кінчати життя самогубством, а він спокійно до цього ставиться. Найбільше мене вбила історія стосунків з Люсею. Зізнаюся, що чимось ця історія схожа на мою, тому мені Люсю спершу було шкода. Але лише спершу. Люся одружена, має дочку, однак чоловік десь далеко у Росії. Сама Люся має інтимні стосунки з Винниченком і вагітніє. Через помилку акушерки у строках вагітності робити аборт, на якому наполягає Володимир, пізно, тому Люся вирішує дитину таки народити. Причому будучи за кордоном, не маючи грошей. І в цій ситуації Володимир прямо каже, що її кидає, бо закоханий в іншу жінку, проте надсилає Люсі періодично якісь гроші. Коли Люся народила Володіка, Винниченко видає геть аморальну річ: він хоче разом з іншою жінкою Сонею виховувати Володіка, тобто має намір забрати дитину в матері. Він узагалі адекватний? А Люся? Та я б після такого перестала б писати такому чоловікові! Проте Люся дивує. Вона продовжує писати величезні листи, на прохання Винниченка приїжджає до Парижа, де непогано з ним фізично насолоджується життям, від чого знову вагітніє. Цього разу станеться викидень. І це все при тому, що Винниченко нібито кохає іншу! Потім він гарненько описує епізод з дитиною у пʼєсі «Mement”, причому у творі головний герой вбиває свого сина (з листування так і не зрозуміло, за яких обставин помер Володік, однак Люся впевнена, що Володимир його задушив). І після цього всього Люся продовжує йому писати і нагадувати, як їй добре було з ним у ліжку. За цей час Володимир встигає розійтися із Сонею, відмовити іншій та залицятися до третьої. Причому він про це все спокійно пише тій-таки Люсі!
Чесно, книги я ще не дочитала, десь сторінок 70 залишилося. Проте обуренню моєму немає меж. Якщо спершу мене дратував цей мачо, то тепер дратує наївна Люся. І все одно, хоч і по 5-10 сторінок на день, прагну дочитати і дізнатися кінцівку. Які ж все-таки чоловіки егоїстичні, а жінки наївні!