Є такі книги, теми, в яких підняті письменником, зовсім не подобаються і жахають своєю реальністю, але ж яке вміння має автор, щоб вилити увесь трагізм на папір,  це просто викликає захват. Талант Мігеля Анхеля Астуріаса вражає - так тонко відтворити людське існування в умовах диктатури, не може не вразити.

Значна увага в романі приділяється місцю подій, що надає барвистості та реалістичності твору. Це складні часи для Ґватемали - період правління диктатора Кабрери з його жорстоким контролем, який викликав срах як у населення так і у можновладців. Тут настільки все прописано, що немає жодного зайвого образу, жодної зайвої деталі, жодної зайвої дрібниці, жодного зайвого слова.

Динамічна і жива мова оповіді, незглянешся як уже приводить до фіналу, це ще більш дивує своєю непередбачуваною розв'язкою, дивує й те як феномен диктатури подано крізь міфологічну призму.

Все настільки делікатно подано, що навіть не викликає подиву факт, що Астуріас не робить жодних висновків, він радіє і засмучується, веселиться і сумує, запалюється і погасає разом зі своїми героями.

Після читання обов'язково виникнуть роздуми щодо складної долі маленьких народів, бо якщо розібратися, то проблеми та складнощі практично завжди однакові для всіх часів і народів.