Надгробні зошити

Ідея “історій у страшній історії” — Інтерпретація звичних дитячих страхів через творчість (писання оповідань) дає книзі подвійний шар: Алекс змушений не просто переживати жах, а трансформувати його у текст, у щось контрольоване, але, водночас, небезпечне. Це цікаве дзеркало творчої роботи: коли страх стає матеріалом. Вайт майстерно створює гумор і напругу, балансуючи між моторошним і доступним для підлітків. надгробки “мертвих” ідей — це сильний образ: коли твоя думка, твір, твоя фантазія можуть бути поховані або забуті. При цьому щоночі Алекс мусить їх “воскресати”, і це метафора боротьби з творчим застійем або страхом провалу. автор підіймає питання: “що як історії не будуть достатньо страшні чи оригінальні?”. Але бувають місця, де деякі жахастики відчуваються майже шаблонно — якось передбачувано. Не всі ідеї вицвітали новизною. Ця книга — як погляд у нічний дзеркальний колодязь: темний, холодний, але з відблисками. Читання її змушує задуматись про власні ідеї, страхи, про те, що ми боїмося показати або залишаємо недописаним. «Надгробні зошити» — гідне продовження серії. Дж. А. Вайт показує, що жах може бути не лише для шокування, але й для дослідження себе, випробування меж.