Вона була з Маріуполя. Але вона могла бути з будь-якого населеного пункту України.

Вона походила з родини ворогів народу, контрреволюціонерів, тому вона ненавиділа сталінський режим.

Вона мала лише один вибір: або розстріл радянською армією, або втеча з чоловіком на примусові роботи до Третього Рейху.

Вона добровільно обрала друге, при тому не вірила в наївну нацистську пропаганду.

Вона була однією серед 2,5 млн. мешканців України, яких переважно вивозили в товарних ешелонах.

Вона була українкою, тому в расовій ієрархії серед інших слов'ян за мірками нацистів стояла внизу.

Вона стала монтувальницею військових бомбардувальників, які застосовували для знищення її ж земляків.

Вона була свідком зґвалтувань, але це були звичайні табірні будні.

Вона могла запросто стати людським матеріалом для медичних експериментів, таких як введення різних вакцин, проведення потужної дози опромінення рентгенівськими променями та інших смертельних тортур, але нацистам було начхати на це.

Вона як колишня примусова робітниця Третього Рейху для партійної верхівки СРСР стала зрадницею, колаборанткою та німецькою шльондрою.Таких як вона по закінченню війни депортовували та відсилали назад на поталу божевіллю деспота Сталіна.

Вона стала переміщеною особою DP, яка випадком долі уникнула репартації до Союзу.

Вона на багато років стала для німецького суспільства дегенеративною слов'янською істотою, уособленням радянських переможців, які знищили німецьких батьків та синів.

Вона була...

У своїй праці, стилізованій під мемуари, німецька письменниця українського походження Наташа Водін, на прикладі життя своєї матері, остарбайтерки, зображує життя примусових робітників, доля яких чомусь так мало висвітлена в літературі. Можливо тому, що ця тема була замовчувана та недостатньо досліджена в історії. Але...

Разом з тим Наташа Водін не намагалася виділити безбожність нацистського режиму. Авторка показує, що дві системи як нацистська так і сталінська були жорстокими та безжальними і найбільше від їх діяльності постраждали саме українці.