Не дивися в дзеркало проти ночі, бо потойбіччя пантрує на твою душу

«Копія» Віктора Янкевича - це ще одне занурення в сучасну українську гостросюжетну прозу. На відміну від його ж соціальних детективів, як-от «Тенета», тут автор робить крок у бік темного психологічного трилера, де межа між реальним злочином і містичним жахом стає максимально розмитою. Янкевич не будує глобальних шпигунських змов чи хитромудрих криміналістичних пасток. Його цікавить значно ближча і від того страшніша територія - людська совість та родинні гріхи.

Сама назва «Копія» є ключем до розуміння архітектури роману. Текст працює з концепцією повторення, дублювання життєвих сценаріїв і того, як минуле невблаганно формує сьогодення. Янкевич препарує класичну проблему «батьків і дітей», але виводить її на рівень гостросюжетної драми.
Найстрашніше тут - це розуміння, що гріхи предків нікуди не вивітрюються. Вони буквально в’їдаються в нащадків, перетворюючи їх на такі собі звироднілі «копії» своїх батьків чи дідів. Це історія про провину, яку неможливо просто так відпрацювати чи забути, бо вона вшита на рівні генетичного коду. І вирватися з цього кола - завдання майже нереальне. Минуле тут постійно б'є по теперішньому, нагадуючи, що кожна дія зрештою повертається бумерангом із відкладеним руйнівним ефектом.
Янкевич круто обігрує один із наймоторошніших тригерів психологічного горору - страх дзеркал. Пам'ятаєте фразу з анотації про те, що краще не дивитися в дзеркало проти ночі, бо потойбіччя чатує на твою душу? Вона працює на всі сто. Тільки от автор пише зовсім не казочки про привидів. У нього це «потойбіччя» - не що інше, як наші власні, глибоко заховані темні кутки підсвідомості.
Дзеркало у тексті стає таким собі детектором абсолютної, часто потворної правди, якій не вийде збрехати. Залишаючись у темряві наодинці з собою, герой бачить не просто відбиток обличчя. Звідти на нього дивляться всі його брудні мотиви, зради та приховані бажання. Виходить, що найжорстокіший слідчий чи суддя чекає на тебе не в поліцейському відділку, а мовчки дивиться з того боку скла. І сховатися від цього погляду просто нікуди.