Нетиповий "випуск"

«Гаррі Поттер і Смертельні реліквії» - це той момент, коли продзвенів останній дзвоник, але замість випускного - окопи. Можна подумати, що я читаю цю книгу вже не як фентезі, а як хроніку падіння демократії та життя в окупації. Захоплення Міністерства, створення «комісій з реєстрації напівкровних», пропаганда через «Щоденний віщун» - це ж прямі, страшні алюзії на тоталітарні режими ХХ століття. Іноді важко повірити, що дорослі, освічені люди можуть так швидко «перефарбуватися» і почати служити злу заради власної безпеки але скільки разів в реальному житті ми пачимо подібне. Роулінг тут безжальна: вона показує анатомію колабораціонізму без прикрас. Школа, яка завжди була фортецею безпеки, перетворюється на каземат. Бачити Снейпа директором, а Керроу - викладачами, це нічний кошмар. Яскравий приклад механізму перетворення освіти на інструмент зомбування. Але найцінніший педагогічний момент цієї частини - це десакралізація авторитетів (крах ідеального образу Дамблдора). Гаррі нарешті дорослішає, бо розуміє: його вчитель не був святим, він був стратегом, який помилявся і грав людьми як шахами. Прийняти це і пробачити - це вищий пілотаж емоційного інтелекту.

Ну і фінальна битва. Вона не про махання паличками, вона про Невіла Лонґботома, який виходить шкутильгаючи проти цілої армії, коли надії вже нема. Це і є головний урок: героїзм - це не відсутність страху, це вибір стояти до кінця не зрадивши свої цінності. Та й коли Гаррі йде в Заборонений ліс, щоб пожертвувати собою, він складає своє найголовніше життєве ЗНО і тут шпаргалки не допоможуть. Ця книга ставить крапку не просто в історії, а в нашому розумінні того, що є речі які смерть не зможе забрати: любов, пам'ять, честь.