Незакриті гештальти

«Поклик з могили» - це четвертий роман циклу про Девіда Гантера, і тут Саймон Бекетт робить дуже болючий сюжетний розворот. Після наукової, майже академічної спеки американської «Ферми тіл» автор повертає нас у найсуворішу, найдепресивнішу британську локацію і змушує героя зустрітися з найстрашнішим видом зла - тим, яке він вважав давно похованим.
Ця книга не про пошук невідомого вбивці. Це історія про незакриті гештальти, параною і те, як старі помилки з часом починають гнити.

Сеттінг роману - Дартмур. Це дикі, безжальні торф'яні пустища, відомі своїми густими туманами, прихованими трясовинами та сумнозвісною однойменною в'язницею. Бекетт використовує цей ландшафт не просто як красиву, готичну декорацію. Дартмур тут - повноцінний, холодний антагоніст.
У цих болотах неможливо сховатися, але водночас вони самі здатні назавжди сховати будь-що і будь-кого. Гантер знає це краще за інших: вісім років тому він у складі пошукової групи намагався знайти тут тіла трьох дівчат, убитих місцевим садистом Джеромом Монком. Знайшли лише два. Пустище залишило одну жертву собі, і ця територіальна перемога мертвої природи над криміналістикою стала хронічною раною для всього слідства.
Текст стартує з найгіршого нічного кошмару будь-якого поліцейського: Джером Монк, засуджений до довічного, тікає з в'язниці суворого режиму. І миттєво починають гинути люди, які вісім років тому брали участь у його затриманні.
Бекетт блискуче препарує психологію колишніх мисливців, які раптом усвідомлюють, що стали мішенями. Він показує, як ці вісім років по-різному зламали кожного учасника старої команди. Хтось спився, хтось розчавив свою кар'єру, хтось живе в перманентному страху. Монк працює як каталізатор: його втеча зриває струп зі старих конфліктів, недомовок і зрад між самими слідчими. Гантер змушений повернутися в Дартмур не просто щоб зупинити маніяка, а щоб знову зануритися в це токсичне середовище колишніх колег, де ніхто нікому не довіряє.