Наступною моєю книжкою став роман Ремарка «Ніч у Лісабоні». Ця книжка вже давно була на моїй полиці, бо я зібрала практично всю серію творів цього знаменитого письменника, яка вийшла друком у Видавництво "КСД". Цього разу видавництво використало давній переклад роману, який виконали Микола Дятленко та Аркадій Плюта. Місцями він видавався мені трохи дивним, але це ніяк не вплинуло на мої враження від книжки. Бо Ремарк - це завжди щось особливе.

Думаю, фабула цього широко знаного роману відома навіть тим, хто ніколи його не читав, але я все ж коротко нагадаю. Рятуючись від переслідувань нацистів головний герой та його дружина опиняються в Лісабоні. Їхньою мрією є потрапити на корабель, що має відправитися до Америки. Але у подружжя нема ані грошей на квитки, ані американських віз. Тож допомогти дістатися до «землі обітованої» їм може хіба що диво. І от в одну з ночей 1942 року наш герой зустрічає на набережній незнайомця, який готовий подарувати йому два квитки на пароплав, але за однієї умови: герой роману має пробути всю ніч з незнайомцем і вислухати його оповідь. Зрозуміло, що він погоджується на таку пропозицію. І саме розповідь незнайомця стане суттю того, що автор хотів донести своїм читачам про страшну трагедію, яку довелося пережити Європі всередині ХХ-го століття.

З моменту, коли оповідач починає свою сповідь, саме він, таємний незнайомець, на ім'я Йозеф та його дружина Гелен стають головними персонажами цієї, сповненої драматизму та трагізму, історії. Бо за години від заходу сонця до світанку знедоленому емігранту, а разом з ним і нам, читачам цієї книжки, довелося дізнатися страшну історію життя втікачів від нацистського режиму. Девʼять років поневірянь Йозефа та його дружини різними місцями Європи в пошуках прихистку промайнули перед нами, як кадри кінострічки. І на прикладі цієї родини автор показує трагедію всієї Європи, кинутої на поталу фашистському режиму, що, наче спрут, запустив свої мацаки у всі її куточки. У ті часи ніхто не міг почуватися в безпеці. І такі обставини докорінно змінювали психологію людей, спонукали їх до певних дій та вчинків, які за інших умов виглядали б дивними та нелогічними.

Попри те, що завдяки своєму твору автор дав можливість майбутнім поколінням читачів дізнатися про історичні катаклізми Європи періоду Третього Рейху (і це дуже важливий аспект), для мене цей роман є насамперед психологічним. Ремарк, з притаманною йому відвертістю і реалістичністю, показує всі метаморфози людської психіки в екстремальних умовах життя, де кожен день може стати останнім. На кожній сторінці книжки читач зустріне приклади, що викличуть роздуми й подивування. Зрозуміло, що у своїй розповіді я не буду описувати всього, але хочу зупинитися на певних моментах.

Найперше, на чому б я хотіла загострити увагу, то це еволюція розвитку стосунків між Йозефом і Гелен. Напочатку цієї розповіді ми розуміємо, що шлюб між ними був укладений, як і більшість таких союзів в ті часи, не з великої любові чи пристрасті. Між подружжям були доволі стримані стосунки, що базувалися на взаємоповазі та традиційних німецьких цінностях. І лише екстремальні умови проявили в обидвох ту безмірну любов і палку пристрасть, яка щораз яскравіше і палкіше проявляється з кожним кроком наближення до фіналу. Наприкінці історії Гелен стає для Йозефа всім світом і смислом його життя. Мабуть, ця любов і генерувала в чоловікові внутрішні сили, які давали можливість вижити попри всі труднощі.

Другим важливим психологічним аспектом книжки є проблема прийняття (чи неприйняття) людиною своєї невиліковної хвороби. Мене ця тема дуже хвилює. Адже ніхто з нас не застрахований від такого. І от у своєму романі Ремарк змалював, як змінюється внутрішній світ людини, котра знає про близьку фатальність закінчення свого земного життя. Таких прикладів в літературі чимало, але в цьому випадку боротьба з хворобою накладається на щоденну небезпеку втрати життя через переслідування. Це ніби спостерігати, якому з монстрів, що чатують на свою жертву, вона дістанеться. І тут знову ми можемо бачити психологічні метаморфози. Людина, яка все одно приречена, здатна на ризиковані вчинки й це, як не дивно, допомагає вижити в екстремальних умовах.

Ще однією темою для роздумів, які збурив Ремарк своїм твором, є те, якою є шкала потреб людини, що опинилася за бортом нормального життя і перебуває в постійному стані боротьби за виживання. Ми розуміємо, що в такій ситуації найнеобхіднішими є базові потреби організму: їжа, одяг, дах над головою та ліки, що забезпечують можливість життєдіяльності. Саме пошуки всього цього загалом і становлять сенс життя людей, які, як і герої цієї історії, опинилися в екстремальних умовах. І це логічно. Але поміж тим ми бачимо приклади абсолютно ірраціональної поведінки героїв, коли вони ідуть на ризик, щоб отримати щось більше аніж потребує інстинкт виживання. Мабуть, саме в цьому проявляється вищість нас, людей, над іншими живими істотами. Без проявів духовності, бажання реалізації своїх здібностей, потреби визнання своєї ідентичності іншими наше життя втрачає сенс. І це ще один важливий психологічний аспект цього роману.

Еріх Марія Ремарк, безперечно, великий майстер. Простим однолінійним сюжетом він здатен передати складні багатошарові проблеми. Кожен його роман - це проста розповідь, хронологічне переповідання того, що відбувалося з героєм в той чи інший період життя. Начебто немає нічого особливого, ніякого екшену чи складних поворотів сюжету, але чомусь це збурює емоції читача не гірше аніж складні багатоступеневі твори. Мабуть, тут причина в гостроті проблем, які порушує Ремарк. А ще у відвертості та натуралізмі, який інколи навіть шокує. Окрім того, стиль письма письменника заслуговує особливих похвал. Він плавно гіпнотизує читача, затягуючи в тенета магії слова.

Я вибрала цю книжку для читання саме через те, що її події відбуваються у Лісабоні. Хотілося знову зануритися в атмосферу цього міста. Та мушу визнати, що особливих описів місця дії тут немає. Та і як вони можуть бути, якщо все відбувається протягом однієї ночі. Двоє людей зустрічаються в порту біля пароплава, який може стати для когось порятунком. А потім вони провадять свою розмову цілу ніч, кочуючи від одного ресторанчика до іншого, аж поки день не вступить у свої права. Тож начебто ми й не бачимо самого міста і все це могло відбуватися будь-де. Але ні, такі події могли відбуватися лише в Лісабоні. Бо завдяки нейтральному статусу Португалії саме це місто під час Другої світової війни стало для тисяч людей дверима до свободи та порятунку. Тому Лісабон в романі відіграє дуже важливу роль. Він є символом сподівань на краще майбутнє та початковою точкою відліку нового життя.

Ремарк - один з найулюбленіших моїх авторів. Його твори завжди сповнені драматизму. Інколи автор навіть гіперболізує певні речі, щоб змусити читача загострити на них увагу. Роман «Ніч у Лісабоні» не став винятком. Це роман-сповідь про життєві сенси, про невипадковість випадковостей та про велику любов. І його таки варто прочитати.