Ніч у самотньому жовтні

Є такі книги, які не просто читаєш — а заходиш у них, як у старий цвинтар у тумані, озираючись, відчуваючи тривожне дрижання в повітрі. «Ніч у самотньому жовтні» саме така книга. Вона не лякає, вона зачаровує. На перший погляд — це гра. Таємна, стара, що розгортається лише раз на століття. Гравці — персонажі, знайомі нам із найтемніших сторінок літератури та легенд… Але розповідає нам цю історію… собака. Так, саме пес — вірний компаньйон свого господаря-чаклуна. І цей на диво розумний пес виявляється не просто свідком, а гравцем, стратегом, хронікером і філософом. Желязни грається з нами, підморгує крізь літературні алюзії: тут є Говард Лавкрафт і Едгар По, Конан Дойль і Мері Шеллі. Це — своєрідний пантеон готичного жанру, зібраний під одну обкладинку, що оживає з іронією та любов’ю. І водночас, попри всю містичність і гру в жахи, роман — глибоко людяний. У ньому є дружба й зрада, віра й сумнів, вірність, що долає смерть. «Ніч у самотньому жовтні» — це як ліхтар, що мерехтить у тумані. Це книга для довгого читання в пледі, з гарячим чаєм.