Орландо

Вулф створює історію, у якій століття проходять крізь героя, мов вітер крізь тканину. Орландо живе спочатку як чоловік, потім як жінка. Ця зміна не є дивом чи катастрофою — вона як зміна пір року. У цьому творі стать перестає бути визначенням, а стає рухом. Вулф не заперечує різниці між чоловічим і жіночим — вона показує, що в людині завжди звучить обидва голоси. І саме у цій внутрішній двоголосності народжується справжня свобода. Вулф веде оповідь то як уважна історикиня, то як бешкетна чарівниця, що переписує саму природу часу. Вона сміється над традиційними формами біографії. Тут Єлизаветинська Англія перетікає у XVIII століття, потім — у вікторіанську добу, а згодом у XX століття. Щоразу змінюється не лише мода чи мова, а спосіб думати про себе. Вулф наче запитує: що лишається від людини, коли забрати все зовнішнє — титули, одяг, стать, епоху? “Орландо” — це гімн рухливості, текст, який не дає зупинитися на одному значенні. У ньому немає моралі, зате є живе відчуття безмежності людської природи. Роман не про те, ким ми є, а про те, як безперервно стаємо собою.