Осіннє

У четвертому томі творів Василя Врублевського знаходимо його поетичні спроби, а також рецензії та огляди на художню літературу, статті в газетах на суспільно-політичні теми, трохи анекдотів та фейлетонів. Анекдоти, я б сказала, на любителя, цілий блок про житомирський тролейбус. Статті - більше про сприйняття звичайними людьми політичної ситуації в нульові роки, а от поезія мене зачепила найбільше. Бо вона поза часом і простором. Вірші подано за хронологічним принципом, що дає змогу простежити еволюцію поета. Зокрема у 17-18 років пан Василь писав у класичному стилі про щире і чисте кохання, про осінь і зиму, про дівчину, якої немає поряд. Наприкінці 1980-х тематика і стилістика змінюються. Жінка постає вже не стільки як муза, а більше як обʼєкт сексуального бажання. Зʼявляються вільні вірші, бачимо нотки політики у поезії. Зокрема пан Василь засуджує те, що жінки виконують фізичну чоловічу роботу, а тому зовні стають квадратними та більш схожими на чоловіків. Поезія 1990-х продовжує домінування сексуального підґрунтя, проте вже ближче до нульових автор знову повертається до романтичних образів. Напевно, наближення сорокаріччя змусило зробити висновки про те, що жінка - це щось більше, ніж обʼєкт задоволення еротичних примх, це вірний друг, партнер, порадник, це всесвіт і підтримка. 
Ліричний герой теж є різним. У частині поезій він є пасивним, чоловіком 30+, що пливе за течією, боїться змін. Йому простіше побачити гарну панянку, захопитися нею, уявити її поряд, але для цього потрібно хоча б до неї підійти. А це значить, що треба переступити через себе і бути готовим до змін, а в 35 років чоловікові це зробити майже неможливо. Тому простіше для власної совісті сказати, що я її не помітив. І жити далі, і згадувати старенький диван, на якому колись було злягання, дивитися на осіннє листя і чекати на зиму. У частині віршів це, навпаки, пристрасний мачо, який готовий на експерименти в сексі та палко кохає свою половинку. 
Цілий блок віршів присвячено житомирським митцям, з якими в автора була дружба та співпраця. Але їхні прізвища є знайомими лише для літературної богеми міста, пересічний житомирянин навряд чи відреагує на прізвища Сич чи Пасічник. 
Загалом доволі цікаве видання, орієнтоване на творчу інтелігенцію Житомира, на активних читачів та шанувальників художнього слова.