Остання красуня Півдня

Ця книга — ніби пожовклі фотографії з альбому, який давно не відкривали: трохи пилу, трохи блиску. «Остання красуня Півдня» — розповідь про жінку й час, що минає. Це історія про зникнення — краси, цінностей, самого уявлення про щастя.  Це не сентиментальна історія. Героїня — не жертва й не фатальна жінка. Вона — як архітектура, що більше не відповідає часу, але все ще стоїть. Її краса — це останній залишок старої естетики, що вже не має значення. Її трагедія — в неактуальності. У стилі Фіцджеральда тут багато повітря: описи — наче спогади, які ледь тримаються в пам’яті. Автор не драматизує. Його мова — витончена, економна, насичена підтекстами. Те, що не сказано, важить більше за сказане. «Буремний рейс», «Кришталева ваза», «Плавці» — У цих новелах Фіцджеральд працює з тими самими темами, що й у великих романах, але компактніше. «Буремний рейс» — це історія втрати керма, не лише буквального. Людина, що пливе в хаосі — між зовнішнім успіхом і внутрішньою порожнечею. Сюжет — як тріщина в дзеркалі: все ще видно себе, але вже не так. «Кришталева ваза» — про крихкість і про те, як легко розбити не лише скло, а й довіру. Герої тут — звичайні люди, що живуть у пастці соціальних очікувань. Це новела про тонкий момент, коли щось остаточно ламається — без звуку. «Плавці» — напевно, наймеланхолійніша з усіх. Тут знову присутнє море, втеча, розмиті кордони між минулим і теперішнім. Герої намагаються зберегти легкість, але щораз більше тягне вниз. Фіцджеральд просто показує, як саме розпадається стиль життя, що ще вчора здавався ідеальним. Ця збірка — про маленькі тріщини, які повільно стають прірвами. Фіцджеральд пише про людей, що жили в очікуванні щастя, а потім не помітили, як настала ніч.