Остаточний діагноз

Артур Гейлі у цьому романі не підсилює драму штучними засобами. Вона народжується з точних деталей, із дрібних процедур, що складаються у тривожний механізм лікарні. З перших сторінок відчувається пульс місця, де кожна помилка має вагу людського життя. Гейлі показує, як у стінах медичного закладу поєднуються ремесло, влада, мораль і переконання. Він уважний до внутрішніх конфліктів. Кожен персонаж живе в полі напруги між обов’язком і власними слабкостями. А система, яка має рятувати, може стати загрозою, якщо в ній зникне простір для людяності. Гейлі не виголошує це напряму. Він дозволяє відчути як бюрократія стискає лікарів і як інституція вирощує байдужість. І попри те, що роман написано десятиліття тому, він не старіє — лише нагадує, що будь-яка система потребує чесності тих, хто в ній працює.