Сміх, та й годі! Мій вчорашній відгук на нашумілу книжку Шмітта «Двоє добродіїв із Брюсселю» дав швидкий, несподіваний плід. Вранці я отримав повідомлення вже про цю книжечку. А мене достатньо поманити фотографією книжечки, далі процес піде сам. Післяобідній час. Автобус. Бібліотека. Буквально за пару хвилин книжка в моїх руках і, посміхаючись, я оцінюю її об’єм. Якраз доїхати до своєї зупинки і можна повертатися знову до бібліотеки. Майже так і сталося, бо довжини маршруту трохи не вистачило, щоб дочитати до кінця, а решту шляху додому я не міг читати, бо пішов сніг. І вже обриваючи калинові ягоди на кухні, я перегорнув останню сторінку.

          Книжка варта і більших пригод – оце така рекомендація і найкраще, що варто зробити, так це докласти трошки зусиль, знайти її і поринути у зміст. Шмітт спеціалізується на глибокій сімейно-психологічній тематиці, чи що? Надалі я перевірю цю тезу, маючи ще чотири книжки автора. Як читач – приголомшений простотою, ні – простою геніальністю текстових засобів, якими письменник досягає серця. Як батько двох дітей – запізно, але без приреченості питаю себе: мсьє (автор пише французькою), а ти навчив своїх дітей жити? За сюжетом, тринадцятирічного сина нікчемного батька, батька-невдахи і лузера, попереду чекала життєва прірва. Коли тому, хто породив, а потім ще й позбавив материної турботи власного нащадка, а свого піклування не надав ні на франк, несила жити далі, бо й на роботі він виявився нулем, спало на думку пустити все за течією і вшитися… якій подальший життєвий шлях пропонує стандартна програма? 13 років – вік, коли свідомо чи підсвідомо всякий нормальний хлопець шукає спосіб пристосуватися до не надто комфортного життя. Подарунок долі, чи як, коли в доволі екстравагантний спосіб хлопець зблизився з бакалійником. Дивна комбінація: старий турок і юний єврей десь на периферії Парижу. І бакалійник, слово за слово, привертає до себе цю живу неприкаяну душу, яка вже може цупити дрібнички, щоб підхарчуватися, або навіть накопичити 200 франків на вуличну повію. Ібрагім, не піднімаючись з табурета в своїй крамниці, бачить багато, а розуміє – все. Він не читає Мойсею (Момо) моралі, а робить те, що і я би не схвалював, тобто, підучує як витратити батькові гроші на їжу, щоби щось лишилося в кишені. А головне – вчить Мойсея всміхатися людям, що важливо в процесі соціалізації. І коли вже рідний батько хлопця дав тягу, Ібрагім відіграв вирішальну роль в його житті. Такий рідкісний випадок, коли за якісь місяці в молоду людину вливають все, придатне для решти життя. У Шмітта я не читав трагедій-трагедій, коли все погано і завершується ще гірше. Його твори поки що нагадують рух потягу, який вилітає з тунелю на сонячне світло. Це не означає, що я повністю згоден з його позитивними персонажами. Але то вже ми могли би обговорити з паном Еріком-Емманеюелем, якщо така зустріч колись відбудеться. Чом би й ні?