I
Польова царівна
Надворі стояв погожий день розквітлої весни. Сонечко всміхалося з неба і купало все у своїх ласкавих променях. З піднебесся долинав спів жайворонка, а на землі, мандруючи у трав’яному лісі, обзивалися коники.
Цього дня хотілося аби життя тривало вічно, щоб встигнути ним насолодитися сповна.

Між полів йшов, без поспіху та метушні, смакуючи навколишню красу, молодий чоловік. На вигляд йому було близько двох десятків років. Він був схожий на звичайних сільських парубків, але, водночас, щось його від них відрізняло. Можливо, це «щось» сховалося в його очах, у його погляді, через який можна було уздріти незвичну силу духу та якийсь сум.

Він прийшов до свого наділу і, окидаючи його оком, пишався, бо жодна з нив не могла дорівнятися до тієї, що належить йому.

Раптом з-поміж польових звуків до нього починав долинати неймовірної краси спів. Дівочий голос все наближався. Потім він побачив саму дівчину. Вона була схожа на польову царівну, бо вдягнена в зелений одяг, на голові — віночок із тутешніх квіточок. Він їй неймовірно личив та робив ще гарнішою. Вона була невисокого зросту, з чорними косами та такими ж, рівненькими, як шнурочки, бровами. Її жвавість та спритність помітна відразу неозброєним оком.

З парубком вони поговорили зовсім трішки і дівчина побігла геть. Хлопець мав вертатися додому. Його хата була розташована на окраїні села Піски. Помітно було відразу, що ця будівля має неабиякий вік, проте хата стояла доглянута, помітно, що господиня докладає неабияких зусиль, щоби тримати її в гарному стані. Ще на подвір’ї знаходилися хліви та повітки, у яких стояла худоба. Саме за те, що не доглянув її вчасно ( не напоїв) лаяла мати свого сина на ймення Чіпка, який щойно повернувся з поля.

Ввечері, коли всі клопоти по господарству на сьогодні скінчилися, Чіпка спитав матір про дівчину-царівну, яку випадково сьогодні зустрів. Зачарувала його ця зустріч, більше ні про що інше не міг він думати. Але, на жаль, матері теж невідомо було, хто вона.

ІІ
Двужон
Було це ще до того, як кріпакам дали волю. У Пісках з’явився невідомий. Це був звичайний сільський чоловік. Уже не молодий, але ще й не похилого віку.

У волості він повідав, що у селі Піски колись жив його дядько на ймення Карпо Окунь. Документа він також показав. Його було прийнято до громади. Звати його було Остап Макарович Хрущ. За рік, назбиравши кошти, Остап зміг придбати собі хатинку на окраїні. Поряд мав сусідів: жінку Оришку та її доньку — дівку Мотрю. Не довго думаючи, взяв чоловік дівчину за дружину, і стали вони жити разом. Працювали, мали мир у сім’ї, проте, як не старалися, все не могли вибратися зі злиднів. І вирішив голова сім’ї, що піде заробляти на шматок хліба деінде, де платять краще. Та згодом виявилося, що це брехня. Обдурив Остап Мотрю і всю громаду, був він не Хрущ, а Вареник, і мав він уже родину з жінкою і трьома діточками, яких покинув. Згорала бідолашна Мотря від такого сорому, що впав їй на голову. Та ще й до того, була важкою. І народився в неї від двужона син, якого нарекли Нечипором. А його непутящого батька постригли в солдати і ніхто більше про нього не чув.

ІІІ
Дитинство
Хоч Мотря, по суті, і не була ні в чому винною, але люди відцуралися від неї. А ще більше від них діставалося малому Чіпці. Гляділа та надзвичайно любила його старенька бабуся. Мати ж була вічно втомленою від важкої праці, а від того — злою. Тож часто діставалося ні за що і хлопцеві. Він люто ненавидів матір і стримувати його злість на неї могла тільки баба Оришка.

Діти з ним не товаришували. В свій бік він чув тільки кпини, насмішки та зле «байстрюк».

IV
Підростаючи, Чіпка все більше ненавидів людей. Не мав ніколи до себе відношення, як до інших, через це всім бажав зла. Тільки його бабуся була його вірним другом, якого він любив всією душею.

У дванадцятирічному віці віддала Мотря сина наймитом до багатого селянина Бородая. Та норовливий характер малого не дав йому спокійно працювати. Він не послухався пана, за що той його відлупцював. Але Чіпка не зміг після цього не відімститися панові, тож вирішив спалити йому сарай. Спроба була невдалою. Після цього його було вигнано.

Весною Чіпці вдалося стати пастухом овець, що їх тримали господарі у громаді. Тут він вперше зустрічає приязне ставлення до себе. Грицько Чепурненко — його одноліток, стає його товаришем, а з дідом він теж знайшов спільну мову та щиро його полюбив.

Оскільки хлопці були у підлітковому віці, то сидіти склавши руки, спостерігаючи за отарою, було не про них. Розваги у них були різні і не завжди хороші. Так, приміром, вони час-від-часу видирали пташенят із гороб’їних гнізд, а потім влаштовували їм справжні тортури: відривали голови, а тіла розчавлювали ґирли ґами. Та на межі з лихими поривами були і добрі вчинки. Так одного разу малий Чіпка зумів вирятувати від вовка маленьку овечку.

V
Тайна-невтайна
Працювати у діда малому наймитові було до вподоби. Звісно, адже така робота не є тяжкою, а заробітки непогані — і хліб йому дістався у винагороду і грошенята. А згодом прийшла хороша для Мотриної сім’ї звістка — вони успадкували клаптик поля. Для жінки це була невимовна радість, адже це давало змогу працювати на себе і мати власне: шматок хліба і копійчину.

Та за хорошою новиною прийшла біда до їхньої хати — відійшла в інші світи баба Оришка. Хлопець був так прив’язаний до своєї бабусі, що довго не міг змиритися з тим, що сталося. Він геть зовсім змінився на лиці — зблід, щоки позападали. Інколи він навіть кликав свою найріднішу людину, але та не озивалася…

Від діда Уласа Чіпці стало відомо про батькову долю. Той розказав, що він мав дуже крутий норов, що виявлявся ще в дитинстві. Звісно, що йому було дуже важко коритися, але він був панським. А від пана йому добряче діставалося за непослух. Отримавши чергові важкі побої, він вирішив стати втікачем, і зник.

Виявилося, що осів він на Доні. Зрештою, знайшов собі дівчину та одружився. Бог дав їм трійко діток і жили б вони та й горя не знали, але страшна туга за рідним краєм взяла чоловіка і він повернувся до рідного села, полишивши жінку з дітьми. А в Пісках прожив 2 роки з Мотрею, після чого зник. Коли всі дізналися, що він мав дві сім’ї, його було покарано і пострижено в солдати.

Не йшла Чіпці з голови історія про батькове життя. Не бачив він жодної його вини у тім, що з ним сталося. Бо, на його думку, якби не було панів, то нічого того б і не відбулося. Тож батько мав їм відімститися за все заподіяне лихо.

VI
Дізнався
Прийшла зима. У селі всі заметушилися — пішла чутка про те, що всім буде воля, тільки станеться це через два роки, які ще треба відробити панові.

З приходом весни Варениченко йде знову проситися до отари, але діда було забрано в двір до пана, а пасти самому йому громада не дала — не довірила. Залишилася образа за цей випадок у хлопця у душі надовго.

Потім Чіпка починає господарювати на тому клаптику землі, що тепер належав їм з матір’ю. Вдалося завести овечок, корову та кобилу. Тепер вони мали молоко і Мотря, продаючи його, заробляла непогані гроші, що неймовірно її радувало. Чіпка був уже парубком і треба було йому справити святкове вбрання, що й зробили. Тепер Варениченко був не згірше інших.

Після зустрічі з «польовою царівною» хлопець все частіше ходив до поля, щоби зустріч з дівчиною знову його спіткала. Так і сталося. Щоправда, цього разу він зумів зробити так, що вона не встигла стрімко втекти, і вони поговорили. Під час розмови виявилося, що вони подобаються одне одному. А ще про це сказали і їхні закохані погляди. Дівчину звали Галею. Але виявилося, що вона є єдиною дитиною хутірського багатія…

VII
Хазяїн
Грицько ж пішов заробляти більші гроші деінде. Працював дуже тяжко, спати доводилося дуже мало, їв навіть, працюючи, але свого домігся — приніс додому гарну суму. За ці гроші йому вдалося придбати нову хатинку і ще трішки поля. Тепер він став гордий. З бідняками водитися не хотів зовсім, поводився з ними неприязно та зверхньо, все старався з багатіями брататися, але ті не були йому раді. Так він послав сватів до козакової доньки, батько якої мав найбільші статки з-поміж інших, але той дав йому відкоша, бо не вважав рівнею того, хто ще недавно було голодранцем.

Час одружуватися все ж прийшов і Грицько вирішує взяти собі за пару дівчину, що наймитувала у його сусідів. Її звали Христею. Вона не була красунею, проте зуміла зачарувати парубка і закохати в себе.

Після весілля вони зажили в злагоді та любові, працюючи бік-о-бік на власній землі. Жили настільки мирно та працьовито, що старші жінки навіть вважали їх прикладом хорошої сім’ї.