«У всім слов'янстві немає двох таких інших народів, що з погляду політичного та духовного життя так тісно зрослись одні з одним, такими численними вузами були пов'язані, і незважаючи на це, так цуралися один одного, як поляки й українці» Іван Франко, 1894рік.

Україно-польські відносини завжди були не простими. У часи Другої світової й поготів: у свідомості поляків сформувався негативний стереотип українця як бандита, й різуна. Такий образ українців, які боролися за незалежність, але завдяки комуністичній пропаганді, запав у польську колективну пам'ять. Польський репортер П.Смоленський роз'ятрив незагоєні рани двох націй, аби вибудувати на спільній складній історії містки взаєморозуміння.

У своїх репортажах автор поперемінно розповідає про поляків, замордованих українцями, і про українців, замордованих поляками. З історичних джерел відомо, що на Волині більше постраждали поляки, а в Закерзонні - українці, але Павел Смоленський глибоко аналізуючи конфлікт, не задається питанням, хто постраждав більше - українці чи поляки? Загибель однієї невинної людини - це вже трагедія. А ще жахливіше те, коли цивільні люди, у тому числі жінки та діти, гинули тільки тому, що вони належали до "не тієї" національності. Саме у цій праці Смоленський робить спробу все пояснити. Не підтримуючи, жодну зі сторін (але зазначає, що українці ніколи не чинили злочини на польських землях), автор просить всіх подивитися на минуле зі смутком, але без гніву. Минуле треба знати, аби не повторювати помилки - ця думка червоною ниткою проходить через усю книгу.

П. Смоленський завершив дослідження ще у 2000 році. Хоча й літературознавці зазначають, що жанр журналістських репортажів - короткотривалий, та як бачимо тема взаємовідносин двох націй, і причини конфліктів, яка порушена автором продовжує хвилювати суспільну думку й сьогодні, а це ознака вартісного журналістського продукту. Маємо знати, що в світі пишуть про нас.