You are here

«Пеппі Довгапанчоха» скорочено - стор 1.

Як Пеппі оселилася на віллі “Хованка”

В одному маленькому шведському містечку, вірніше, на його окраїні, знаходиться занехаяний сад. Тут поміж дерев притулився дім. Він такий давній, що вже, здається, почорнів від старості. Саме тут мешкає дівчинка Пеппі Довгапанчоха. І хоч їй всього-навсього дев’ять, та вона сама про себе піклується і мешкає з собою наодинці. Вона не має ні татка, ні мами, але, по правді кажучи, так навіть дещо краще — ніхто не заганяє рано ввечері її в ліжко…

Мами Пеппі не стало вже дуже багато часу тому. Це сталося ще тоді, коли Пеппі лежала у колясці. Дівчинка переконана, що її матуся мешкає на небі й спостерігає за нею. Тож Пеппі час від часу махає ручкою кудись угору й говорить:
— Не треба боятися, матусю, зі мною нічого не станеться!

Батько ж дівчинки дуже чітко постає в її пам’яті. Він — капітан далекого плавання. На своєму кораблі капітан Довгапанчоха перетинав морські розлогі простори, а Пеппі була завжди з ним. Та одного сумного дня, коли на морі був великий шторм, море забрало його — він потрапив у воду — і більше Пеппі його не бачила. Та вона була переконана, що одного чудового дня вона знову побачить тата, він прийде до неї. У Пеппі навіть не виникало думки про те, що її тато, такй славний моряк, міг потонути. Вона уявила собі ( і повірила в це), що її батько приплив на острів, на якому живуть темношкірі люди, і тепер він їхній король. І Пеппі вже раділа від того, що колись прийде час, і вона буде негритянською принцесою.

Будинок, у якому живе Пеппі, її тато придбав дуже давно. Він планував осісти тут із донькою в старості, коли вже не в змозі буде виходити в море. Після татового зникнення Пеппі відправилася до вілли «Хованка», бо саме сюди, на її думку, мав прийти тато. Кімнати були заставлені меблями, кухня теж вміщувала все необхідне.
Із корабля Пеппі привезла мавпочку — пана Нільсона, якого подарував тато, та величезну валізу, яка була повна золотих монет.

Серед матросів побутувала думка, що Пеппі як мінімум, дивна. Насамперед не можна було не помітити фізичної сили дівчинки. Так, наприклад, вона могла, жартуючи, підняти коня. До речі, вона його придбала, щойно приїхала на віллу. Це була її мрія — кінь. Вона відправила його жити на терасі. Коли ж їй, буває, захочеться попити там каву чи чай, вона бере на руки коня й несе до саду.

Сусідами Пеппі є родина, в якої є двійко діток — Томмі та Анніка. Вони мають гарне виховання, слухаються дорослих. І хоч братик та сестричка гралися разом, проте завжди хотіли знайти собі ще, як мінімум одного, компаньйона для ігор. Коли Пеппі ще тут не було, сусідські дітлахи час від часу заходили в сад вілли «Хованка» й говорили про те, що було б чудово, якби там стала жити сім’я з дітками.

Того ясного літнього вечора, коли Пеппі переїхала до свого помешкання, Томмі та Анніки не було — вони гостювали в бабусі.

Пеппі Довгапанчоха прогулювалася зранку. Ось такою вона була: її руде волосся було заплетене в дві кіски, що стирчать врізнобіч; ніс був схожий до невеликої картоплі, яка ще була в цятках-веснянках; великий широкий рот, коли вона усміхалася, оголював біленькі зубки. Вона була одягнута в синенькій сукенці, та синя тканина, певно, у дівчинки невчасно скінчилася, тож вона повшивала в декількох місцях клапті червоного кольору. Її ноги були надзвичайно тонким та худими, а на них були натягнуті довгі панчохи різного кольору: одна — коричневого, друга — чорного. Взута ж вона була у величезних чорних туфлях, які, здавалося, ще мить — і спадуть. Тато придбав їх для неї на берегах Південної Африки, на виріст. Вони настільки сподобалися дівчинці, що вона більше нічого не хотіла взувати.

Томмі та Анніка були вражені, коли побачили, що незнайома дівчинка несе на плечі справжнісіньку мавпочку, яка була убрана в синіх штанцях, жовтій курточці та білому солом’яному капелюсі.

Томмі й Анніка не могли відірвати від неї погляду, проте скоро дівчинка повернула за ріг. Але невдовзі вернулася, щоправда, йшла дівчинка дуже дивним чином — спиною наперед. Виявилося, що їй було ліньки розвертатися, коли вона вирішила вертатися назад.

Пеппі запросила нових знайомих до себе на сніданок. Тут вони дізналися, хто такий Нільсон (мавпочка) і побачили домашнього коня своєї нової сусідки. Тільки дітям було невтямки, як маленька дівчинка може жити сама і чому кінь мешкає на терасі…

Коли всі прийшли в кухню, Пеппі дістала із кошика троє яєць. Вона підкинула їх догори. Одне з них розбилося якраз у неї на голові і стікало, заліплюючи очі. Та інші вона змогла зловити каструлькою.

— Мене багато разів переконували, що користь від яєць для волосся надзвичайна. — Ви зараз самі зможете побачити, з якою надзвичайною швидкістю ростиме моє волосся. Вам чутно? Вже аж скрипить! Ось ніхто із бразилійців носа не поткне із будинку, доки не намастить собі голову яйцями. А ще колись там був такий смішний дідуган — він їв всі ті яйця, що міг собі вилити на голову! От дивак! І він став таким лисим, що, коли він ходив вулицями міста, то містяни влаштовували такий бедлам, що не лишалося нічого іншого, як викликати поліцейську машину, чи то й не одну, і обов’язково, щоб вони були оснащені гучномовцями. Тільки так вдавалося навести порядок…

Пеппі розповідала цю історію, а тим часом виловлювала з каструлі шкарлупу від яєць. Далі вона дістала щіточку, що висіла на стіні, на цвяхові й узялася за збивання тіста. Вона так старалася, що бризки летіли на все навколо. Тоді дівчинка взялася випікати млинці. Коли перший був готовий, вона кинула його через всю кімнату, аж на стіл, де стояла миска.

— Їжте, — гукнула вона. — Швидше! Доки не схолов.

Томмі й Анніка дуже вподобали млинці. Після прийому їжі Пеппі повела своїх маленьких сусідів до вітальні. Кімната була абсолютно пустою. Єдиним предметом меблів там був комод. Вона відкрила його й по черзі діставала звідти дивовижні та надзвичайно цікаві для малечі речі — незвичайне пташине яйце, мушлі, морське шліфоване каміння найрізноманітніших кольорів, скриньки з чудернацьким різьбленням, буси та багато всякої всячини, що Пеппі та її тато купували в тих краях, де плавали. Дівчинка вирішила поділитися своїми скарбами із новими друзями. Так Томмі отримав кинджала, на якому була дуже красива перламутрова рукоятка, а Анніка — скриньку, кришка якої була прикрашена равликами за допомогою різьблення. А всередині скриньки знаходився перстень, окрасою якого став зелений камінь.

Дівчинка й хлопчик пішли додому, але вже хотіли знову зустрітися із Пеппі.

Як Пеппі вплутується в бійку
Наступного ранку Томмі, Анніка та Пеппі вже гралися в саду. Та ось вони побачили, як на вулиці з’явилася маленька дівчинка. Її звати Віллі. Вона була надзвичайно налякана. Цьому була вагома причина — за нею гналися п’ятеро хлопців. Вони спіймали малу біля паркану й почали нещадно бити. Дівча плакало та руками намагалося захистити лице.

Пеппі вибігла і враз привернула до себе увагу. Хлопці оточили її й почали насміхатися з її зовнішнього вигляду. Віллі ж тим часом втекла до Томмі.

Пеппі розсміялася. Це було неочікувано. Один із бандюків штовхнув її. За це вона враз підкинула його та так сильно, що він опинився аж на високій березі, що росла неподалік. Туди ж відправився ще один хуліган. Третій же полетів на ворота її двору. Четвертий — у квіти в клумбі. А п’ятого сильна дівчинка спромоглася втиснути до іграшкової коляски. Хлопці мовчали — ніяк не могли прийти до тями від того, що з ними сталося.

Потім діти відновили ігри, у які гралися до цього. А трохи згодом Пеппі подумала про те, що цього дня вона заснула тільки ранком, бо не помітила часу, коли довго грала в м’яча. У неї з’явилося непереборне бажання лягати негайно в ліжко. До слова, спала ця дівчинка зовсім незвичайно: кожного разу перед сном її ноги опинялися на подушці, а голова, взагалі, під ковдрою. Так і минала ніч.

Сусідські діти все зрозуміли й пішли до себе. Вони щиро раділи тому, що мають таку чудову нову сусідку-подругу. Вона була надзвичайною, адже все що траплялося за її участі вона була здатна перетворити в ігри. Так одного разу по неї прийшли люди з поліції. Вони хотіли забрати її до дитячого будинку. В результаті вони разом з нею грали в гру «в квача» і потім були певні, що дівчинка «не придатна для дитячого будинку».
Щоправда ходити в школу в Пеппі теж не вийшло, бо вона так і не змогла призвичаїтися до тамтешніх правил поведінки.

Багато веселощів чекало на Томмі та Анніку під час походу з подругою до цирку. І заслугою цього були ніяк не актори та звірі цього закладу, а Пеппі. Вона вийшла на арену й показала надзвичайні трюки на канаті, а також поскакала верхи і здобула перемогою над цирковим силачем.

Вподобати:
+1
0
-1