Підземелля темної ріки

Якщо перша книга тільки натякала на те, що троє котячих  підлітків - ходячі бомби сповільненої дії, то «Темна ріка» вмикає жорсткий зворотний відлік. Тут стає по-справжньому тісно від таємниць, причому як у переносному, так і в абсолютно буквальному сенсі.

Моторошною у  цій книзі постає еволюція Леволапа. Золотий, нібито ідеальний хлопчик раптом усвідомлює, що глибоко всередині нього сидить хижа, первісна жага домінувати в бою і ламати чужі кістки. І саме в цей момент у його снах виринає Тигрозір. Їхні тренування в Темному лісі - це майстер-клас із психологічної маніпуляції. Мертвий диктатор не приходить як монстр; він грає роль уважного наставника, який єдиний «розуміє» справжній масштаб онука. Читати, як юний Леволап добровільно ковтає цю отруйну наживку заради сили, відверто страшно. Це блискуча ілюстрація того, як легко скотитися в темряву, коли просто хочеш бути найкращим.
Тим часом Падуболапка влізає у брудні внутрішні конфлікти Річкового клану, відчайдушно намагаючись відвернути війну. І тут її фанатична віра у "вояцьке правило" тріщить по швах, стикаючись із цинічною реальністю: іноді закон не здатен зупинити кровопролиття.
А Сойколап... Цей сліпий, колючий мізантроп знаходить дивну палицю і провалюється в пам'ять прадавніх котів, які жили біля озера задовго до кланів. Він усвідомлює, що їхній сучасний світ - це лише пилинка в часі.
Фінальний спуск молоді в підземні, затоплені водою тунелі заради порятунку зниклих кошенят - це суцільний, густий адреналін. Там, у повному мороці, де не діють закони і мовчать предки, вони змушені довіряти лише одне одному. Книга залишає тривожний, вогкий посмак: деякі таємниці краще б назавжди залишалися під землею.