По цей бік раю

«По цей бік раю» Фіцджеральд написав у двадцять чотири — і це відчутно. Тому що в ньому є те, чого не вміють фальсифікувати старші — справжнє зачарування собою, світом, розмовами вночі. Головний герой — дзеркало покоління, яке ще не знає, що воно втратило, але вже підозрює, що нічого не знайде. Він красивий, розумний, самозакоханий, читає Ніцше, ходить у Прінстон, закохується надто часто. Фіцджеральд пише різко, рвано, місцями театрально. Тут змішані жанри: есе, діалоги, фрагменти п'єс, внутрішні монологи. На глибинному рівні «По цей бік раю» — це книга про втрату центру. Фіцджеральд не романтизує юність, він її розглядає зсередини, як захоплення собою, що повільно гниє під вагою справжнього досвіду. Але він і не знецінює цей стан — навпаки, визнає його унікальність. Бо тільки в юності можна бути настільки серйозним у своїх порожніх переконаннях. І лише пройшовши крізь них, можна стати кимось іншим — або ніким.