Покритка

Тарас Шевченко у геніальній формі представив нам історію жінки-покритки та долю її сина-байстрюка. Представив так, як й було насправді в традиційному українському суспільстві 19 століття. Мати дошлюбні сексуальні стосунки, про які дізналася громада й від яких має народитися дитина, то був найбільший сором для дівчат. І дійсно, життя такої жінки тоді було загубленим. З неї сміялася б громада, а єдиним виходом було б одруження із вдівцем. Шевченко знав про таку дискримінаційну історію, додам, що в «Сердешній Оксані» Григорія Квітки-Основʼяненка та в «Кумедіі з Костем» Володимира Винниченка ми зустрічаємо подібне, моторошне прочитання долі покритки та її дитини. Від Катерини відмовляються рідні батьки, - і неважливо, кохалася вона б з москалем чи з місцевим хлопчиною, просто Тарас Григорович посилює згадкою про москалів свою ненависть до кріпацтва та панства. І порівняйте із сучасністю, коли одиноких матерів наше суспільство сприймає цілком нормально, особливо в умовах війни, коли, на жаль, безбатченків буде надзвичайно багато. 
Поема дійсно глибока та класична. Й обовʼязкова до прочитання кожному. Шкодую лише, що Катерина не знайшла в собі сил боротися, залишивши свою дитину напризволяще.